вогнища. У вогні нищили й інші відьомські атрибути: нитки, пряжу, бочки, мітли, колеса, лопати, зелень. При цьому пояснюють: "Палимо, щоб відьма згоріла". В карпатській зоні зафіксовано звичай "папороть бити": папороть закидали камінням або спалювали. Подекуди спалювали або закидали — хто чим міг — кінський череп, який називали "відьмою".Переслідувані людьми за життя, перед смертю відьми також дуже мучаться. Декотрі ревуть, як корови, очі "їм набігають, як яйця", вони блюють кров'ю. В народі вважали, що жодна людина не може забрати на той світ своєї таємниці. Тому відьма намагалася перед смертю передати свої знання. Коли ж цього не ставалося, змучені відьми просили зірвати стелю або містка, якщо є неподалік, що ймовірно, символічно мало означати випускання відьминих таємниць. Душу їхню неодмінно забирає нечистий. У хаті при цьому стоїть страшний сморід — і жодна людина не може "до того місця навернутися". Від того й на кладовище нести відьму надзвичайно важко. Часом, розповідали, відьма й по смерті не гине, бо земля її не приймає. Чарівник
Віра в могутність чаклуна Грунтується на вірі в силу природних стихій. Так само, як за язичництва жерці, волхви були посередниками між богами та людьми, за християнства чаклуни служили тією ланкою, що пов’язувала людей із духами, яких уже вважали слугами диявола.Чарівник (чаклун, ворожбит, чародій, характерник, чорнокнижник, градівник, химородник, яритник, знахар, босоркан, шаркан, відьмак) — реальна людина з надприродними здібностями, які має від народження або які отримала, підписавши угоду з нечистою силою.У чаклуна дві тіні й дві душі. Двоєдушники — ті, що родяться з двома душами: людською і демонічною, володіють особливою силою, яка дає їм змогу відгонити град, зливи й вести хмари в потрібному напрямку. Демонічна душа покидає тіло сплячого й літає у вигляді нічного метелика, душить людей і висисає їхню кров, причому після смерті вона нікуди не відлітає і, залишаючись у тілі мерця, піднімає його з могили.Як і відьми, чаклуни поділяються на природжених і навчених. Природженими чаклунами могли бути позашлюбні в четвертому поколінні діти (народжена поза шлюбом дівка родить дівку, ця друга приносить третю, народжений від третьої позашлюбний хлопчик стає чаклуном, а дівчинка — відьмою). Природжені чарівники є старшими над усіма відьмами й відьмаками своєї околиці і звуться упирями. "Як поспориш з відьмою, — кажуть люди, — то мерщій іди до їхнього начальника — опиряки — і проси його, щоб він тебе помилував і наказав тій відьмі, щоб вона не займала тебе".Чаклунами стають і ті, що народилися в сорочці; діти, прокляті матір'ю ще в лоні; діти, яких годують материнським молоком після відлучення від грудей. Чаклуном можна стати і проти волі, випадково перебравши знання від помираючого чарівника з якоюсь річчю. Перед смертю чаклун обов'язково має комусь передати своє вміння. Іноді він намагається це зробити без згоди свого послідовника. Так, розповідають, як один чаклун помирав у страшних муках. Родичі його залишили, вдома був лише онук. Дід-чарів- ник покликав хлопчика й попросив, щоб він узяв у нього віника. Так, нічого не підозрюючи, хлопець став чаклуном. Такі невільні чаклуни вважаються менше винними й менш злостивими.Особливо небезпечними є навчені чарівники. Набуті таємні знання вони використовують у власних інтересах. Навчені чаклуни звертаються по допомогу до нечистої сили, збагачуються за чужий рахунок і роблять зло, маючи від нього задоволення, із власної ініціативи. З нечистою силою вони домовляються на таких умовах: поки чаклун живе, чорти служать йому, але одразу ж після смерті чаклун стає власністю нечистої сили.Доручення чаклуна виконують чорти, відьми, "заставні" мерці. Він мусить постійно вигадувати їм якусь роботу на шкоду людям: насилати на них хвороби, псувати худобу, відбирати в корів молоко, робити закрутки, присушки, перетворювати людей на вовків. Чарівник і сам може обертатися різними тваринами чи комахами. В одного чоловіка, — розповідає легенда, — була вечеря. І було там багато його родичів і друзів. Усі вони почали співати, раптом у вікні кватирка сама відчинилась і влетів до хати метелик. А на столі була чарка з горілкою. Той метелик і став пити горілку. Як напився, став пищати, співати пісні. Гості всі полякалися. Потім той метелик луснув одного гостя по лобі своїми крильцями, і став невидимий. Це був, як стало зрозуміло, не метелик, а "відьмун" — родич хазяїна, якого він не покликав на бенкет. Звісно, відьмак розсердився й полякав усіх за те, що його обійшли увагою.Щоб стати вовком, чаклуну треба перекинутися через пеньок або через кілька ножів, застромлених у землю. Легенда розповідає: один наймит підгледів раз, як хазяїн перекинувсь через пеньок за током, зробився вовкулакою і побіг у ліс. "Постой же, — думає, — перекинусь і я, що з того буде?". Взяв да й перекинувся. Став і він вовкулакою і побіг у ліс. Довго блукав по лісу з вовками і їв усяку падаль. Далі стало йому скучно без людей, да вже не знає, як перекинуться в чоловіка. От він прийде на тік, побачить хазяїна і хоче сказать йому по-людськи, да й завиє по-вовчи. А собаки так і обступлять його. Він, бідолаха, і біжить в ліс. Да вже насилу хазяїн догадавсь, що се не вовк, да взяв і перекинув його навпаки через пеньок. Наймит йому в ноги. А хазяїн подививсь, да аж жаль йому стало: худий, як скіпка, а вид увесь подряпаний: то так собаки його погризли. "Отож, небоже, — каже, — не роби, чого не знаєш".За свій гріх і злочини чаклуни розплачуються в останні години життя й по смерті. Вони терплять страшні муки, поки помруть (щоб полегшити їм відхід, зривають дошку зі стелі, несуть помираючого до порога). Смерть і похорон
