але був у селі дід-знахар, який зарадив біді. Щасливі батьки почали знову виряджати поїзд, і "тільки тронули з двору, корінний кінь під молодим і упав, і неживий. Знахар і каже: "Не троньте його! А от дивіться, як прийде той самий, що поробив вас вовками, й буде їсти коня". Так і було: прийшов сусід-гончар і став їсти коня, прямо зубами рве кусками м'ясо і їсть. Тоді запрягли другого коня й поїхали, а гончара послі стратили".Чарівника часто називають "знахарем", і навпаки. Проте функції їхні принципово відмінні. Якщо чаклун діє на шкоду людині й залежить від нечистої сили, то знахар із нечистою силою не водиться, а людям допомагає. У знахаря повна хата всякого зілля, трав, коренів, із яких він робить ліки. Кажуть, що знахар розуміє мову звірів, птахів, рослин. Легенда розповідає про одного знахаря-чумака. Ставши в степу на попас, він варив собі кашу: свиснув — до нього злізлись гадюки; наскладав він їх повний казан і поставив на вогонь варитись. Потім двічі злив воду, засипав у юшку пшона і зварив куліш. Коли наївся, загадав наймиту обмити казанок. Цікавий наймит вишкріб з казанка ложку каші й покуштував. І чує він, як на степу вітер колише траву, а трава говорить: "Я од такої хвороби помагаю, а я од такої". Іде наймит запрягати воли, й розуміє їхню мову. Здогадався чумак, що наймит з'їв каші, й приготував йому зілля: випив наймит і став, як був.Характерниками, тобто особами з надприродними можливостями, які "із води могли сухими виходити; вміли, коли треба, сон на людей насилать; і туман, на кого треба, пускать; і в річки переливаться", — називали козаків-запорожців. Характерником був і славний кошовий війська Запорозького Іван Сірко, на прізвисько Праворучник, бо загадав своїм хлопцям, щоб після його смерті відрубали йому праву руку, сім років ходили з нею в бій і перемагали. Якось набігли татари на Січ і почали там хазяйнувати. Усіх православних християн забрали та й повели в полон. Прочув про те кошовий Сірко, кинувся в погоню за татарами визволяти християн. Але бачить, що татар дуже багато, а козаків мало. Спинив коня й крикнув до козаків: "А стійте, братця, не вору- тніться!". Ті спинилися, стоять. Він тоді скочив з коня, а сам — кувирдь! Та й зробився хортом і побіг до татар. Татари бачать — хорт, та красивий такий, дуже сподобався їм. А той хорт поробив їм так, що вони всі поснули. Тоді він назад, до козаків, та знов — кувирдь! І зробився чоловіком.
Кинувсь тоді з козаками на татар, усіх їх вирубав, а християн вернув назад.Серед чарівників бувають провидці, які вміють передбачати майбутнє. Про одного з таких вроджених упирів розповідають: в одному селі народився хлопчик без кісток, з головою, як у дорослого; ногимав довгі; обличчя Й очі дуже Керамічне зображення чарівника розумні. Ходити він не міг ізавжди сидів, обкладений подушками. Провіщати почав на сьомому році. А почалося це з того, що якось на світанку хлопчик почав будити батька, щоб той швидше біг на пасіку, бо інакше злодії вб'ють діда і вкрадуть мед. Батько не йняв віри, повернувся на інший бік і хотів далі спати. Хлопчик кричав доти, доки батько нарешті не послухав його, пішов на пасіку й побачив там двох злодіїв і зв'язаного діда. Після цього до хлопця приходило багато людей зі своїми проблемами, й він їм допомагав. Але на десятому році життя помер.Ще один цікавий різновид чарівників описала вчена-етнограф Надія Вархол, українка зі Словаччини. їх називали крутильниками, оскільки вони, згідно з уявленнями, вміли в повітрі 'прикрутити" до себе людину з далекої відстані. Особливої популярності набули чаклуни цієї "спеціалізації" серед західноукраїнського селянства за часів Австро-Угорщини, коли поширеною практикою для чоловіків стало, залишаючи вдома родину, шукати заробітку в Америці.
Дружині заробітчанина доводилося виконувати всю чоловічу роботу, самій годувати сім'ю, тож вона часто прагнула чимшвидше повернути свого благовірного із-за океану. Звісно, що й чоловік, якому нелегко велося на чорних роботах у чужомовному середовищі, теж намагався чимскоріше побачити дружину. Тож цілком природно, що й він часом бажав таким самим шляхом "прикрутити" її до Америки. Українських чаклунів-крутильників, слід розуміти, не бракувало й по інший бік Атлантики."Кручення" могли проводити як ворожбит чи ворожка, так і самі жінка або чоловік за їхньою порадою та настановою. Для цього був потрібен якийсь предмет спіднього одягу (підштанни- ки, онучі тощо) або сорочка того, кого хотіли "прикрутити". Сорочку брали обов'язково невипрану, бо за її допомогою здобували й відомості про людину.Існувало, як зазначає Н.Вархол, кілька способів "кручення".В одному випадку жінка обертала штани чоловіка в потоці, приказуючи: "Як си твої гачі крутять, так скруться додому". В іншому, — взявши чоловікову сорочку, йшла на горище, сідала на стілець і пересувалася задки із примовлянням. Однак найпоширенішим способом "кручення" було кип'ятіння предмета одягу.Оскільки обертанням одежини, як вважали, встановлювалася висота польоту людини в повітрі, то крутили її вкрай обережно, помалу: бо як зависоко летітиме, перемерзне в небі, а занизько — теж недобре — розіб'є об дерева та об скелі. "Мусить так да як середину найти, жеби і лісом не шкодило, по лісі не хопило чоловіка і високо по вздуху жеби не вийшов".Того, хто летів, іноді чули — він кричав у повітрі "йой, йой, йой" чи "Боже мій, Боже мій...". Зупинити його міг той, хто чаклував, — помалу встромляючи ніж у землю. Летюча людина присідала тоді на землі, знахар годував її, добре вдягав, оскільки вона не була приготовлена до мандрівки, і знов у такий самий спосіб повертав у повітря, щоб могла продовжувати політ.Здебільшого людину починали "крутити" несподівано, відриваючи від якоїсь роботи. Так один чоловік "прикрутив" жінку до Америки з
