від серцевих нападів, нею обкурювали переляканого. Під час різдвяного обходу з Козою ліоди вже тільки імітували її смерть. Та й самої тварини вже не було — її роль, як ми знаємо, грав чоловік або хлопець.Уявлення про козу знайшли відображення і в народному соннику. Чорна коза сниться — до біди, біла — до якоїсь вигоди. Стадо кіз — до багатства. Свиня
У міфологічному світогляді чітко розрізняються образи свині й кабана (вепра). Свиня та кабан у моделі світового древа представляють світ земний (кабан) або ж підземний (свиня, яка зображується під корінням). Зазвичай, кабан асоціюється з чоловічою силою, міцністю. Свиня — з силою землі, теплом і родючістю. Кабан, як і свиня, асоціюється із сонцем та аграрним культом.У багатьох народів кабан був пов'язаний із верховним божеством. За одними міфами, він є священною твариною, присвяченою тому чи іншому богу. За іншими — бог сам може перетворюватися на вепра і в такій подобі з'являтися перед смертними. Іноді ка
бан виступає в ролі священного вісника. Так у балтійських слов'ян є легенда про велетенського кабана із сяючими білими іклами, що з'являється з морських глибин, коли священному місту Ретра загрожує якась небезпека. Свиня
Світотворче значення кабана бачимо в одному з варіантів ведійського космогонічного міфу, згідно з яким вепр пірнув у первісні води, щоб вирити іклами землю. За міфами інших народів, земля утворилася з тіла гігантського кабана, принесеного в жертву богами.У деяких народів кабан вважається першопредком людини. Наприклад, у азійського народу марід-анім є міф про Наздра та свиню, від якої пішли всі люди племені. Одного разу плем'я упіймало дикого кабана і влаштувало на честь цього велике свято. На свято прийшов і Наздр. Йому також запропонували м'ясо, але він не став його їсти. Натомість зібрав усі кістки забитого кабана й виніс їх за село. Там він склав кістки, з'єднав кістяк і закидав його травою. Коли з-під трави почувся виск, Наздр відкинув траву, і звідти вистрибнуло дві свині: великий кабан та маленька свинка. Свині побігли до села і вчинили там страшенний галас. Скоро жінки та дівчата заверещали, як свиня, а чоловіки захрокали, мов кабан. Насамкінець усі люди перетворилися на свиней.У германців є міф про походження племені від двох братів. Ім'я одного з братів перекладається з давньоісландської мови як "вепр", "князь", "бог". Це залишки давніх тотемічних уявлень про те, що кожна людська спільнота походить від якоїсь тварини. Кожен окремий представник племені нібито мав ті самі якості, що й тварина- першопредок: спритність, силу, хитрість і обережність, гострий зір та чутке вухо тощо. Люди не полювали на той різновид тварини, нащадками якого себе вважали. І вірили, що, навпаки, представники цього зоологічного виду їх не чіпатимуть. Відповідно, й називали себе "люди-вовки", "люди-змії", "люди-вепри" тощо.Відгомони тотемістичних вірувань трапляються в різних пам'ятках стародавніх культур. Зображення цілого вепра або лише його голови містяться на мікенських, римських, давньогерманських археологічних знахідках, зокрема на шоломах, щитах; зустрічаються в оздобленні зброї та військового вбрання.У міфології давніх єгиптян кабан вважався священною твариною бога пустелі Сета. Цікаво, що давні греки зображували Сета у драконячій подобі. Сет був молодшим братом одного з основних богів єгипетського пантеону — Осіріса. Прагнучи посісти престол брата, Сет разом із 72 змовниками таємно зміряв тіло Осіріса, зро
бив розкішний саркофаг і на бенкеті запропонував гостям по черзі лягти в нього, обіцяючи подарувати саркофаг тому, кому він найбільше підійде за розміром. Коли підійшла черга Осіріса, саркофаг закрили, залили свинцем і вкинули до Нілу. Згодом дружина Осіріса Ісіда знайшла труну, яку прибило хвилями до берега, і сховала її в хащі. Але Сет, який полював при місячному сяйві на дику свиню, знайшов тіло й розірвав його на чотирнадцять частин. Саме тому, як зазначає давньогрецький історик Плутарх, єгипетські жерці їдять свинину лише один раз на рік, при повному місяці, як жертовну страву, присвячену цій події.Кабан, як і свиня, пов'язаний із сонячним теплом та аграрними культами. У східних та західних слов'ян, а також у багатьох інших європейських народів, часом народження нового сонячного божества, отже, й початком нового сільськогосподарського циклу, а міфологічно — й нового всесвіту, було свято Різдва. Спрадавна печене порося та інші наїдки зі свинини були головною стравою різдвяного столу — жертвою богам. Відгомони прадавніх уявлень збереглися й досі. Так, подекуди в Україні перед споживанням поросяти таріль із ним тричі підносять до ікони (відгомін уявлення про жертву богові), а лише потім ставлять на стіл туди, де під скатертиною розсипане насіння (яке мало отримати сили родючості від жертовної тварини). У багатьох колядках та щедрівках міститься перелік різдвяних страв, серед яких обов'язково є свинячі ковбаси та свиняче стегно:Як ходив я та й колядувати,Зайшов я до бойка до хати.А там їдять, випивають,А за мене не згадають,Малого, малого, малого.На припічку кишки шкваркотіли,А в сінях ковбаси висіли.Я по одній собі брав Та й у торбу напихав,Повную, повную, повную.Та того було мені мало:Поліз я на вишку по сало.Сало з торби собі брав Та все собі рівно клав У торбу, у торбу, у торбу.Як почули господарі з хати,Та й почали коцюбами гнати.СвиняТо я скоро утікав Та й ковбаску наминав,Але втік, але втік, але втік.Мотив різдвяної свині є спільним для багатьох міфологій. Людину й
