Лисичці. Згодом старий і немічний кіт, що спочатку "не здужав і мишей ловити", стає справжнім господарем лісу, до смерті налякавши не тільки боязкого зайчика, а й могутніх кабана, вовка та ведмедя. Отже, варто винахідливому коту назватися інакше, як він стає справжнім паном.У казках про тварин котик — роботящий та вірний. У казці "Котик і півник", основу якої вчені-етнологи вважають мисливською, котик щоразу приходить на допомогу своєму побратимові- півникові. За допомогою магічного приспіву ("Ой, тили-лички, // Та було в лисички // Та чотири дочки...") котик-братик виловлює весь лисячий виводок у мішок, а півника визволяє від смерті. Собака
Образ собаки в міфології наших пращурів особливий уже тим, що він фігурує в сюжетах про створення людини. Більше того, пес — основний персонаж, причетний до виліплення Богом із глини чоловіка, й охоронець його від нечистого.В апокрифі "Як створив БогАдама" розповідається, як Господь, виліпивши чоловіка, залишив його сушитися, а сам пішов "очі взяти від сонця" (в іншому варіанті: полетів на небо по душу). Злостивий сатана тим часом обмазав Адама багнюкою, намулом, "обплював, обхаркав". Бог, побачивши це, очистив чоловіка від пакостей сатанинських і створив собаку, "змісивши з Адамовими сльозами і глиною", що залишилася від творення чоловіка. Наступного разу, як прийшов диявол, собака люто загавкав, не допускаючи його до людини. Та нечистий дрючком попроштрикував Адамове тіло, створивши сімдесят недуг. В іншому варіанті диявол напустив на собаку, створеного Богом без шерсті, страшний холод і спокусив його "шубою": "Пусти мене поглянути на справу Божих рук — я дам тобі за це шубу, а не пустиш — геть заморожу". Після цього диявол покрив собаку шерстю, а людину — всілякими нечистотами. Ще в одному варіанті пес замерз і заснув, не всгеріппи чоловіка від нечистого. У цьому випадку вже Бог пожалів собаку й покрив його шерстю.У багатьох зразках апокрифа Бог уперше створив людину не із глини, а із пшеничного тіста, а собака з'їв його. В українських легендах про створення Єви, собака відіграє ще фатальнішу роль. Бог, вирішивши створити жінку з Адамового ребра ("щоб сердечно любила чоловіка і була в нього під рукою"), наслав на чоловіка глибокий сон, вийняв із нього ребро й поклав на осонні сушитися. Собака побачив ту кістку, вхопив — та й почав гризти. Янголові ледве вдалось відібрати в собаки недогризене ребро. Тому жінок іноді називають "собачим недогризком". За деякими апокрифами, Адамове ребро викрадає не собака, а чорт.Як бачимо, наші предки сприймали собаку як істоту, створену Богом раніше за людину, або разом із нею, з того ж матеріалу — глини. Але шерсть, "шубу", як вірили подекуди, дав псові нечистий. Тому до створення собаки причетний і він. А от на Поділлі взагалі вважали, що собаку створив із глини диявол. Дехто з дослідників навіть зараховував собаку, як і свиню, до особливої ритуальної "нечистої" групи свійських тварин. Про "нечистість" собаки свідчить і казка. Саме собачку, жабу та суху дитину підкидає цариці зла баба (замість синів із золотими кучерями), щоб довести її гріховність і нездатність народжувати "царських" дітей.Так чи інакше, собака стає твариною, найближчою до людини, її вірним другом. Саме така роль пса, присутність його при створенні людини й пояснюють сакральність цієї тварини для українців. Так, до "послуг" собаки вдавалися дівчата, ворожачи на Андрія. Вони пекли балабушки, кожна заздалегідь позначивши свій. Чий балабушок перший з'їсть собака, приведений із двору спеціально задля цього, та дівчина першою вийде заміж. Подібна й символ і ка снів, у яких може з'явитися пес: "Коли дівчині сниться, що її вкусив собака, то це точна прикмета, що скоро вийде заміж. Собака порве дівчині спідницю — вона вийде заміж". За поведінкою пса визначали майбутнє: якщо риє ямки — хтось помре в домі, якщо виє — до пожежі. Про норов і розум собачий існує безліч прислів'їв та приказок: "Собаки дурно не гавкають"; "Умний собака не на всіх гавкає"; "Буває, що й собака співає"; "Ситий собака на зірки гавкає"; "Вірний, як собака"... Щодо собаки існувало багато повір'їв та різних засторог. Якщо людину вкусить пес, рану слід засипати попелом із його перепаленої шерсті. Рушниця, із якої вистрелиш у собаку, одразу зіпсується й буде непридатна для полювання. А тому, хто здере шкуру із собаки, не можна цілий рік ходити до церкви, бо гріх. У народі застерігали від жорстокого поводження з собакою, якого вважали першим помічником.На Поділлі побутувало повір'я, ніби собака походить від дитини. Розказували про одного сільського хлопчика, який переслідував Спасителя, коли той ходив по землі. Хлопчик бігав за Ісусом і гавкав — через це став собакою. В іншій легенді йдеться про те, що собаки раніше жили у воді. Один чоловік, ідучи з полювання, помітив якихось тварин, доти ним не бачених. Коли запитав, хто вони, ті відповіли: "Собаки", — й показали на підтвердження свої грамоти. Та в документах тих було зазначено, що собакам дозволено жити на землі тільки рік. Проте й через рік вони не змогли повернутися назад під воду, бо віддали свої папери котові, а в того їх украли і з'їли миші. Так собаки змушені були залишитися на землі. Ате відтоді вони переслідують котів, а ті — мишей. Про ту ж таки ворожнечу існує й інша легенда: собака випросив собі в Бога хліба. Господь не тільки наділив його всіляким збіжжям, а й дав грамоту, в якій було зазначено: що їстиме сам хазяїн, те щоб давав і собаці. Випрошене собакою зерно справді добре вродило: господарю й самому вистачало хліба, і псові було що їсти. Проте
