не смій женитися. Бо коли женишся, тої хвилини тобі й кінець".Тут ідеться про посвяту підлітка в чоловіки — ініціацію, після якої дозволялось одружуватись. У багатьох описах цього обряду присутнє "чудовисько", в череві якого відбуваються імітовані смерть і народження хлопчиків. Таким чудовиськом постає в казці ведмідь — брат велета, який обіцяє з'їсти легіня, як тільки той збереться взяти собі когось за дружину.З ідеєю родючості, врожаю, народжуваності пов'язане ряджен- ня ведмедем під час весілля, Масниці, Великодня в українців, поляків, чехів, росіян, словаків. Під час похоронного рядження в українців Карпат чи не найпоширенішим був образ ведмедя. Він тут постає прародичем, тотемом, магічною твариною, символом плодючості, благополуччя та здоров'я. Ведмедем убирали, використовуючи вивернений кожух, шапку з "ухачами", вуха робили зазвичай із ложок. Обличчя при цьому чорнили сажею. Відомі дві форми забав із рядженим-ведмедем: це "полювання на ведмедя" й так звана "ведмежа комедія". Гра "полювання на ведмедя" відтворювала кілька сюжетів: блукання ведмедя "полониною" з прагненням його схопити собі на поживу "корівку" (котрусь із дівчат). Дівчата весело тікали від того, хто зображав ведмедя, а в цей час, "розбуджені" звуками трембіти, з'являлися "пастухи" з рушницями, які "переслідували" "ведмедя" і, зрештою, "вбивали" його.Інша гра відтворювала виступ "ученого ведмедя", якого приводили "комедіяші". Вони й побрязкували перед "ведмедем" "грішми" (камінцями) в полумиску, заохочуючи його до танцю. "Ведмідь" танцював, припрошував до танцю дівчат і молодиць, дотепно жартував із ними. Сама гра була імпровізованою, комізму могли додати сам "ведмідь", "комедіяші" чи інші учасники забави.Чому під час похоронного обряду в наших предків з'являється ряджений ведмідь? Відповіді на це "темне" питання можна пошукати у звичаях досить далекого від нас сибірського народу — кетів. Убиваючи на полюванні ведмедя, кети ніжно називали його "старим", умовляли не сердитись і запрошували в гості. Перед тим, як обдирати шкуру, відрубували праву передню лапу й ворожили за її допомогою, вгадуючи, хто з померлих родичів прийшов до них у ведмежому образі. Щоразу, кидаючи лапу на живіт ведмедя, запитували, з якого роду померлий, хто він. Ствердну відповідь означала лапа, що впала "долонею" догори. Після такого ворожіння праву ведмежу лапу зберігали як амулет.Цікаво також, що гуцули в суботу перед Трійцею, коли в народі поминають так званих "заставних" мерців, несуть до церкви продукти з першого весняного молока, щоб ведмідь не завдав якої шкоди в господарстві.За давніми уявленнями, перший ведмідь був богом. В одній з українських легенд, записаних на Харківщині, "старий дід" робить чоловіка спочатку богом, а потім ведмедем: "... ведмеді від людей пішли плодиться, від того чоловіка, що був богом". У сибірській та північноамериканській традиціях існувало вірування, що душі най- могутніших шаманів мали здатність набувати ведмежої подоби. Шаман не тільки ототожнював себе з ведмедем, а й наділяв "ведмежими" рисами учасників ритуалу. Перевертнів- ведмедів знають й інші народи.У східних слов'ян поширені уявлення про ведмедів-переверт- нів, якими перекидаються чарівники, або ж про людей, зачаклованих у ведмедів. Найчастіше перетворення відбувається під час весілля, оскільки саме цей обряд належить до ритуалів "переходу", коли людина, за стародавніми уявленнями, перебуває на межі — "світів", соціальних станів, різних родів... Тому саме в такий день найлегше нашкодити, чинячи всілякі метаморфози.У легендах багатьох слов'ян ведмедем стає чоловік, покараний Богом за якусь провину. Найбільшої популярності серед білорусів та українців набула легенда про лякання Христа. "Коли Господь ходив ще по землі з апостолами, йшли вони одного разу через якусь річку біля млина, і треба їм було переходити місток. А мірошник узяв та сховався під містком, щоб налякати їх. Він одягнув кожух вовною назовні і несподівано вискочив з-під містка. Тоді Господь мовив до нього: "Та щоб ти так бігав, доки твого віку!". З того часу й повелись на світі ведмеді". У варіантах цієї легенди мельник (багач) не захотів пускати Христа переночувати й заховався від нього під колесо (під овечою шерстю), за що й став ведмедем. В іншій легенді ведмедями
Марія Приймаченко. Ведмеді на пасіці
поставали мешканці цілого села, прокляті мандрівним ченцем за те, що не хотіли впускати його до хат. Доволі поширена в росіян легенда про походження ведмедів від жадібних чоловіка та жінки. Якось у лісі старий рубав липу, що заговорила до нього людським голосом і попросила не чіпати її. Натомість дерево обіцяло зробити для діда все, чого той забажає. Спочатку старий попросив нарубаних дров, а потім, за намовою своєї старої, прохав дедалі більше всіляких вигод та статків. Аж нарешті бабі заманулося, щоб її та діда боялись люди. Так старі обоє стають ведмедями. Росіяни Півночі розповідають, що ведмеді — то діти Адама і Єви, яких ті переховували в лісі. У болгар і сербів побутує легенда про ведмедя, на якого перетворюється пасербиця (або невістка), котру посилає мачуха (свекруха) прати чорну шерсть, допоки вона не стане білою.Спорідненість людини та ведмедя засвідчують повір'я закарпатських українців: якщо зняти з ведмедя шкуру, то він має такий вигляд, як людина: самець — як чоловік, а самиця — як жінка. Так само думали і єнісейські ханти: ведмежа шкура — тільки покрив, під яким — істота людського вигляду, наділена божественною силою та мудрістю: "...як людина: шкура — тільки одяг, як у нас".Існувало вірування, що, як і вовк, ведмідь може напасти на корову тільки з божого благословення. Гуцули, щоб уберегти корів від ведмедя, ніколи не вигонили вперше худоби на Благовіщення.На жінку ж
