ведмідь здійснює напад з іншою метою: аби забрати до лісу й жити з нею як із дружиною. Існує багато легенд про те, що діти, народжені жінкою від ведмедя, або ж, навпаки, ведмедицею від чоловіка, мають велику богатирську силу й не можуть жити ні серед людей, ні в лісі серед звірів. У кетів існував міф, що передував ритуалові, про семилітнього ведмедя-кайгуся, який був сином ведмедя та жінки. Вирішивши одружитись із дівчиною, кайгусь вирушає до людей, не послухавши застережень батька-ведмедя та звірів, що зустрічались йому дорогою: "Не йди, назад не повернешся, вб'ють тебе люди". Із викраденою дівчиною молодий кайгусь, переслідуваний її батьком, довго поневіряється лісом, аж поки, знесилений, сам іде назустріч погибелі. Перед смертю ведмідь розповідає, що слід робити людям з його тілом: як відрізати його праву руку й ворожити про те, скільки днів він "гостюватиме" в мисливців, чим його годувати, як збирати кістки і що чинити з головою.В одній із казок, записаних братами Гріммами, Ведмідь довго навідує двох дівчаток, натякаючи їм, що саме він — майбутній наречений однієї з них: аж поки смерть злого карлика не визволяє його від чарів. Молодий принц, якого карлик перетворив на ведмедя, одружується з Біляночкою. ("Біляночка і Ружечка"). Казка про таке одруження приховує давніше уявлення про можливий шлюб ведмедя й дівчини. Ще віддаленіша аналогія в казці "Ведмежатник", де дівчина одружується із солдатом, якому нечистий наказує сім літ не митися, не голитися, не обтинати нігті, дозволяючи тільки спати на шкурі вбитого ним страшного ведмедя.Особливу плодючість, яку приписували ведмедю, засвідчує пісня, де той здійснює оранку:Ой не знала бідна вдова,Як на світі жить,Да й найняла ведмедика За плугом ходить...У чехів та словаків на свято Масниці жінки співали про льон та коноплі, танцюючи з рядженим ведмедем. Кожна при цьому намагалася відірвати від нього віхоть горохової соломи, щоб покласти її до курника — аби кури "велись". А в росіян із ведмедем обходили поля — щоб урожаї були кращими.Міфологи припускають, що ведмідь — один із найдавніших символів нареченого. Білоруські та російські весільні пісні підтверджують це припущення:Мядвенник идеть, мядведя ведеть.А хадитя, дети, мядведя глядеть!Білоруси також твердять: "Чьім мядзведзь касмацейшьі, тьім жаніх багацейшьі". Ця ж символіка й в українській весільній пісні про "нечесну" наречену:Хоч їдь, матінко, хоч не їдь,Бо вже донечці роздер ведмідь!Росіяни та болгари асоціювали наречену із ведмедицею. У Тверській губернії після вінчання співали:Свекор-батька говорит:— Нам медведицу вядут!Перед весіллям дівчата-болгарки переряджають наречену ведмедицею, і та розповідає, звідки взялись ведмеді: молода дівчина, яку переслідують неодружені хлопці (чи турки) втікає в гори й там стає ведмедицею, щоб її не впіймали. Свою розповідь наречена супроводжує пантомімою: показує, як ведмідь стає на задні лапи, рикає.Поляки, аби перевірити цноту нареченої, змушували її дивитися в очі ведмедю. Звір мав заревіти, обурившись її "нечесністю". Отже, ведмідь як звір "чистий" наганяв страху на нечисту силу. Він міг зняти чари, коли комусь було "пороблено" — варто тільки провести ведмедя через будинок або обкурити помешкання його шерстю. Ведмідь також "чує" відьму й завжди відмовляється заходити до її хати. Домовик ведмедя боїться, й коли дуже розбешкетується, росіяни заводять до хліва ведмедя. Поляки вірили, що ведмідь може прогнати водяника; росіяни — що "рижньїй" тікає від ведмедя, залишаючи йому скарб; німці — що карлики тремтять перед господарем лісу — ведмедем.Водяника ведмідь не любить, як лісовий мешканець — жителя водяного, ведмідь допомагає мельнику прогнати настирливого водяника, що занадився ходити до млина. І тому іноді українці називають ведмедя "мельником". Рибалки побоюються згадувати ведмедя вголос, бо водяник здійме бурю, або ж розірве сіті.Проте відомо також, що ведмеді знаються з лісовиками. Але це й не дивно, у лісовиків "олені, сарни, зайці — то їх худоба, а мед- веді, вовки, рисі — то їх пси й коти. Вони пасуть свою звірину і пильнують, аби їм не стало що зле". Тому, зрозуміло, ведмідь —Ііедііндь
охоронець худоби. Череп, кігті й шерсть ведмедя вішали у хліву або на конюшні не тільки для того, щоб уберегти домашніх тварин від злих сил, а й для того, щоб вони плодилися,"велися".Ведмедя — сильного і сміливого звіра — люди не тільки вшановували, а й боялися. Тих же, хто зуміє перемогти страшну тварину, вважали героями.Одна із закарпатських казок оповідає про мудрого та винахідливого діда, що поборов ведмедя, який з'їв його улюблену вівцю Северу:Гей, ти мою Северу з'їв? — крикнув йому дідо.Ведмідь роззявив пащу, заревів. А дід схопив шапку — і ведмедеві в горло! Йому дихання сперло, впав на землю, за- Ведмідь. Керамічна фігурка кидав собою і одразу здох".З ведмедем пов'язували цілу низку народних прикмет. Вважали, що ведмідь залягає в зимову сплячку на Воздвижения, десь посеред зими перевертається на інший бік, а прокидається на Стрі- тення чи Благовіщення. Білоруси, щоб допомогти ведмедю вийти з його лігва, святкували "Комоїдицю". Напередодні Благовіщення готували і споживали їжу, яку вважали ведмежими ласощами: горохові "коми", вівсяний кисіль і сушену гичку ріпи. Після обіду обов'язково довго перекочувалися з боку на бік, щоб допомогти таким чином ведмедеві прокинутись. Гуцули твердять: якщо, прокинувшись, ведмідь помітить свою тінь, то ще шість тижнів спатиме, аж до теплого Олекси, бо весь цей час стоятимуть морози.Сербам та болгарам відомі так звані "ведмежі" дні, які святкують, щоб захиститись від ведмедя. Ці дні припадають на св. Андрія, св. Сави та св. Прокопія, яких вважають охоронцями від ведмедів. Напередодні св. Андрія в сербів
