порося приносили в жертву під час хетського ритуалу вшанування сонячного божества. У мордвинів, чувашів та деяких інших народів розігрували напередодні Різдвяних свят ціле дійство, центральне місце в якому було відведено свині. Живу свиню вбирали в рушники, прикрашали березовим гіллям. У такому вигляді її кололи, обсмалювали, іноді спалюючи при цьому рушники. Гілля ж зберігали і наступного дня будили ним дітей зі словами: "Хай береже тебе божество берези". Того ж дня свинячу голову готували, на тарелі перед головою розкладали "золоту бороду", зроблену з червоних ниток, до рота вкладали крашанку (символ сонця) та березове гілля й носили по двору, співаючи колядки. Після цього здійснювалася молитва до верховної богині.У Голландії вірили, гцо в різдвяну ніч по землі ходить золотий кабан, він же замість коня може везти колісницю бога Фрова. Образ вершника на свині, з яким ототожнюється бог Бальдр, присутній і у скандинавській міфології. Бальдр — світлий і прекрасний бог усього доброго, гцо є на землі. За міфом, юному Бальдру вві сні було сповіщено про швидку загибель від руки сліпого бога Хьода. Тоді мати Бальдра взяла клятву з усіх речей та істот, що вони не завдаватимуть шкоди її синові. І лише один нікчемний пагін омели, що здавався цілком безпечним, не дав такої клятви. Саме цим пагоном було вражено Бальдра під час розваг богів. Разом зі смертю юного бога зникло все чисте, запанував загальний безлад, хаос. Згідно з міфічною розповіддю, воскреслий у чарівний спосіб Бальдр повернувся в оновлений світ. Календарно це приурочено до свята Різдва — народження сонця. Тому, на думку вчених, Бальдр пов'язаний із культом плодючості та ідеєю оновлення. Підступно вбитий, він є втіленням померлого та воскреслого бога рослинності. Такі боги є в усіх розвинутих міфологічних системах: давньоєврейський Таммуз, грецький Діоніс, сирійсько-фінікійський Адоніс, єгипетський Аттіс та ін.Як утілення родючості, вепр в українських сороміцьких піснях — фалічний символ:Поволі гоже, вороже, грай,Мого серденька під бік не совай.
Скіфська фігурка кабана Золото
Той мене убив, той мене скривив,За того вепричка, що все дурив.Із сонцем пов'язаний і жіночий варіант цього образу, адже свиня була символом життєдайного тепла та родючості. В усіх фольклорних творах, народних обрядах та зразках матеріальної культури, де згадується свиня, є вказівка на її сонячну природу. У міфах часто повторюється мотив свині, запряженої до золотого — тобто плодоносного — плуга. У казках свиню називають "свинка- золота щетинка". В українській загадці вогонь зображений у вигляді золотої свині: "Тремтить свинка — золота щетинка". Золота свинка є також характерним персонажем тюрінзького фольклору.Природна плодючість цієї тварини сприяла ототожненню її із Матір'ю-Землею. У Давній Греції під час свят на честь богині плодючості Деметри приносили в жертву молочних поросят. Потім їх ховали в землю, а восени під час свята врожаю жінки викопували рештки поросят, і згодом зміїпували їх із насінням, яким засівали поля. Це мало забезпечити багатий урожай. У литовському трактаті XVIII ст. описано схожий звичай: чорне порося було ритуально принесено в жертву Матері-Землі під час освячення посівного насіння. У німців та в лужичан іще й досі на Різдво випікають із тіста порося, яке зберігають до весни. Тоді його розламують на шматочки, змішують їх із посівним зерном, додають до ячменю робочим коням, дають їсти плугатарям.Культ свині був поширений на різних територіях ще з У тисячоліття до н.е. Серед трипільсько-кукутенських археологічних знахідок, датованих цим часом, є глиняні скульптурки поросят із втиснутим у них зерням. Серед археологічних пам'яток скіфських курганів знайдено фігурки свиней, виготовлені із золота.Серед пам'яток культур Вінча та Караново археологи знайшли глиняні маски та церемоніальні посудини, покришки яких були зроблені у формі свинячих голів. Більшість цих зображень мали прикраси у вигляді сережок. На думку вчених, посудини застосовувалися в ритуалах, пов'язаних із вшануванням богині плодючості, так званої Великої Богині, яка вважалася першопричиною народження та смерті, джерелом життя на землі. Свиня була символом цієї богині, втіленням плодючих сил усього сущого.Не випадково у Давній Русі свиняча голова була обов'язковою весільною стравою. її подавали на стіл, обкладену червоними стрічками — символом дівоцтва. Наречена мала скуштувати хоча б один шматок: за повір'ям, це забезпечувало велику кількість і здоров'я майбутніх дітей. У деяких місцевостях України народження дитини так і пояснювали: "Свиня дитину принесла", а вагітним жінкам, щоб пологи пройшли добре, заборонялося штурхати ногою свиню.Ототожнення жінки-матері зі свинею бачимо в багатьох зразках в українському фольклорі. Наприклад, у народі й досі побутує така традиція: матері, в котрих померли маленькі діти, не їдять яблук до першого (яблучного) Спаса. Вважається, що на це свято малечі на тому світі роздають золоті яблука. Дитині, мати якої не дотримувалася заборони, не дадуть яблук, а скажуть: "А твоє яблучко свиня з'їла".Зворотній варіант бачимо в іншому народному повір'ї. Діти, які були вбиті матір'ю ще до народження, на тому світі переслідуватимуть її у вигляді поросят.Відгомін цих мотивів бачимо й у християнських легендах про походження свині. Якось євреї, спокушаючи Христа, накрили ночвами свою одноплемінницю з дітьми й запитали: "Якщо Ти — Бог, то скажи, що сховано під ночвами?". Тоді Спаситель, який, звичайно, знав, хто є під ночвами, щоб покарати невірних, відповів: 'Під ночвами — свині". Коли ночви підняли, під ними справді виявилися свині. З того часу, мовляв, євреї не їдять свинини.Інша легенда має щасливіше закінчення. Одного разу Спаситель зайшов до дому якоїсь жінки й почув у сусідній
