кімнаті галас. На питання, хто це верещить, жінка відповіла: "То мої поросята". Тієї ж миті діти перетворилися на поросят. Мати кинулася навздогін за Христом, який уже пішов, благаючи обернути поросят на дітей. Спаситель змилувався над нею, але попередив, щоб надалі вона ніколи не брехала.Міфологічні уявлення про свиню як про символ плодючості досить своєрідно трансформувалися в казках. У казці "Свинка-Пара- синка та попова льоха" звичайний парубок одружується із сусідською свинкою, яку знайшли в колисці замість новонародженої дівчинки. Іванко заслав до неї старостів після того, як одного разу в лісі підгледів, як свинка, кілька разів оббігши навколо дуба, скинула з себе шкіру й перетворилася на чарівне дівча. Казка розповідає, що чари остаточно зникли, коли молодята стали на весільний рушник.Подібний сюжет має казка "Дідів підсвинок — цісарів зять" із тією лише різницею, що із плодючістю тут пов'язане не жіноче, а чоловіче начало. Жили собі баба з дідом, і не було в них дітей. От і вирішили вони купити собі підсвинка, щоб був у них за дитину. Купили вони його, доглядали, й одного разу він заговорив до них людською мовою: "Хочу, — каже, — женитися на цісаревій доньці". Заслали баба та дід старостів і поїхали з підсвинком на весілля. А в цісаря було три доньки. От узяли вони старшу та й їдуть до церкви. Серед дороги підсвинок зупинив коней, зійшов, вивалявся в болоті й попросив, щоб наречена поцілувала його в рильце. Вона відмовилася. Повернулися вони до цісаря і взяли середню доньку. Але і з нею все відбулося так само. Лише найменша погодилася поцілувати підсвинка, діставши в нагороду гарного чоловіка.У цих творах бачимо ще один мотив, пов'язаний зі свинею і надзвичайно популярний із найдавніших часів. Це мотив перевтілення. Його зустрічаємо ще в давньогрецькому епосі "Одіссея", коли супутники головного героя були перетворені на свиней чаклункою Цірцеєю. Можливо, саме цей прадавній вплив викликав появу численних українських переказів про те, що відьма може перетворюватися на свиню і в такій подобі переслідувати людей. Мотив перетворення на свиню зустрічається в міфології різних народів. Так у ірландців є легенда про доньку короля Країни Юності, що мала чудове жіноче тіло, але свинячу голову, бо так зачарували її друїди. Умовою її звільнення був шлюб із героєм Йосіном, який знайшов дівчину в лісах Ірландії. У кельтів був міф про валлійського царя,
який за гріхи був перетворений богами на вепра. Порівняймо з ідам наведений на початку статті азійський міф про перетворення людей на свиней. Дуже багато подібних переказів трапляється в африканців та індіанців Південної Америки.
Свинка. Керамічна іграшка- свисгунець. Опішня
Відгомони колишнього вшанування свині є в деяких християнських легендах. Так, розповідають, що коли юдеї переслідували Христа, він сховався у сіні. Але кури розгребли сіно, відкривши Спасителя. Його взяли й почали катувати. Але Христос зумів якось утекти і сховався у соломі. Підбігли свині й почали рити солому, зариваючи Хрисга ще глибше. Відтоді Бог благословив свинину в їжу людям. Тому й існує традиція освячувати на Великдень сало та поросят. А євреї, з тієї ж причини, свинини не їдять, натомість дуже люблять курятину. Кіт
Японці вважали кота злою істотою, яка володіє надприродною силою. Зате в Китаї, навпаки, вірили, що він здатен проганяти злих духів. Давні єгиптяни вшановували богиню Баст в образі жінки з котячою головою. Атрибутом цієї богині була егіда з головою кішки. їй присвячували кішок, яких вважали священними. За вбивство такої тварини карали на смерть. Ют був однією з іпостасей бога Ра. В написах на фараонських гробницях Ра названо "котом — месником богів". У "Книзі мертвих" кіт, як одне з утілень цього бога, бореться зі змієм. Можливо, саме звідси й образ кота-змієборця, який часто побутує у східнослов'янських казках.У колісницю скандинавської богині родючості і краси Фрейї були запряжені коти. В "Молодшій Едді" є оповідання про те, як велетень випробовує силу Тора. Окрім усього іншого, Тор має підняти ве- летневу кішку. Проте зробити це непросто, кішкою обернувся великий змій Мідгарда. З російських казок відомо про страшного ко- та-баюна. Він ходить по золотому стовпу: йдучи вниз — співає пісні,
вгору — розказує казки. Цим він наганяє на слухачів сон або ж спричиняється до їхньої смерті. У Німеччині та Голландії кішку співвідносили з дощем, градом та вітром: її вважали провісницею бурі. Німці також вважали, що за допомогою тримасної кішки (із чорними, рудими та білими плямами) можна погасити пожежу, кинувши її у вогонь.Мотив перетворення героя-змієборця на кота добре відомий із українських казок. Сам кіт у цьому випадку теж безпосередньо пов'язаний із рукавицями, що вказує на останні як на атрибут цього міфічного персонажа: " — Ах, братці, забув я на ключечці на печі свої рукавички!— Байдуже, — кажуть, — брате, обійдешся і без них!— Е, ні, — каже, — брате, вернусь! З чим до батька приїду?Перекинувся він котиком, побіг. Прибігає туди, дивиться —три зміївни хустки гаптують, а стара змія на печі лежить.Він під вікном:— Няв, няв!— Мамо, — каже одна зміївна, — ось наш котик!— А дивіться, діти, — мовить змія, — може, то проклятий Су- ченко!"У російському дитячому фольклорі є закличка до вогню, героя котрої вчені
