поріг — буде голодний рік". Поріг — місце особливе. Тут, за народними уявленнями, міститься своєрідний прохід у світ предків. Крім того — це межа хатнього простору, за якою починається вороже довкілля. Тому миша, яка гризе поріг, немовби з'являється з того світу, сповіщаючи про лихо. Цікаво, що в даному випадку мишу вважали не провісницею долі, а причиною майбутнього лиха, тому намагалися розправитися з нею.Способів боротьби з мишами в народі існує багато. Щоб миші пішли з двору, треба зловити живцем одну мишу, присмалити її, а тоді відпустити — інші підуть геть. Можна також підкурити мишей тютюновим димом, тоді вони згинуть. Щоб миші не знищували хліб, його кропили освяченою на Маковія (14 серпня) водою і промовляли: "Миші! Не ходіть у комору: вас не пустить туди маковій- ська вода!". Картоплю від мишей намагалися вберегти за допомогою ось якого обряду. Брали троїцьке зілля разом із "диким каменем" (тобто не цеглиною) і трьома жменями піску. Усе це клали до картоплі, кропили свяченою водою і примовляли: "Миші, миші! Гризіть цього каменя, а мою бульбу не їжте".У західних слов'ян, щоб позбутися мишей, справляли "мишаче весілля". Для цього ловили двох мишей, вбирали їх як молодят, зв'язували разом і садили в дерев'яну посудину для солі, до постола чи гарбуза 3 мишами обходили селище та його околиці, а потім відносили їх до річки або ж до лісу й кидали там із побажанням знайти собі притулок в іншому селі й більше не повертатися. Там же влаштовували обрядову трапезу, як на справжньому весіллі.Іншим оберегом від мишей були так звані "мишачі свята", приурочені до днів св. Димитрія (8 листопада) і св. Нестора (9 листопада). У ці дні жінки не робили ніякої роботи, бо вважалося, що все зроблене з'їдять миші. Дуже небезпечним вважали в цей день користуватися гострими предметами, такими як ніж, сокира, ножиці. Якщо хтось таки скористається ними — миші теж з'їдять усе в господі.ЖабаЖаба в міфології — істота підземна, потойбічна, тому зазвичай її відносять до "всякого гаддя". Жаба, як і змій, рак, миша, є господинею нижнього світу, її зображують у моделі світового древа разом зі зміями. У такому зв'язку жабу часто зіставляють із птахом, який символізує верхній світ.В українській та світовій космогонії жаба пов'язана передусім із ідеєю плодючості. Вона — охоронниця земної та небесної вологи, яка дає силу всьому живому.У деяких міфах жаба є персоніфікованим духом водоймища. У різних народів світу зустрічається прикмета: вбити жабу — на дош. У ритуалах викликання доту часто використовували жаб, яких зазвичай убивали: "Жабину убить треба, щоб дощ пішов. Як жабину палкою вбити чи каменем — дощик попирскає. Жаба живе найчастіше у воді, водяна жаба ця, мусить дощик дать. Треба примовляти: "Ти купаєся у воді, дак уже дай на земельку благодать" (Гомельська обл., Вєтковський р-н, с. Прісно). Після цього жабу розривали на шматки й кидали на дорозі або ж вішали на гілці дерева, на воротах чи на паркані догори ногами.Також поширеним був обряд похорону жаби, який відтворював давнє ритуальне жертвоприношення тварини. Жабу вбивали в певний спосіб, а потім клали до постола й ховали біля криниці, оплакуючи її, як людину. Це було винятково ритуальне вбивство, адже в більшості регіонів України й досі збереглася заборона вбивати цю тварину — бо помре хтось із найближчих родичів. Подекуди, передусім на Поліссі, живу жабу садили до постола і з голосіннями возили по селу, всі мешканці якого поступово приєднувалися до процесії.У різних регіонах України розповідають різні варіанти тієї самої легенди про відьму, що вкрала дощ. Як це заведено у відьом, вона заховала дощові хмари в горщика й поставила до комори, заборонивши наймичці його відкривати. Одного разу, коли відьма пішла з хати, цікава наймичка не витримала, побігла до комори й зазирнула в горщик. А звідти як почало лізти різне гаддя: вужі, змії, жаби та ящірки. Водночас почалася сильна злива. Зібрати гаддя назад і закрити горщик змогла лише відьма, яка повернулася додому страшенно розлючена, бо вона на кілька років продала дощі "на сторону". У цій легенді жаби й подібні до них істоти є безпосереднім уособленням води. Випустити їх — усе одно, що пролити дощову хмару.Ідеєю плодючості, життєдайної вологи пояснюється і зв'язок жаби з дітонародженням. Так, у західних районах України вважали, що жаби витягають із води новонароджених і приносять їх до хати. За часів середньовіччя жінки, які не мали дітей, але хотіли завагітніти, їли жаб. У кашубів про вагітну жінку говорять, що вона об'їлася жаб.У народній поезії жаба — еротичний символ. За часів середньовіччя її зображали на позначення тілесного кохання, хтивості. Вірили: якщо насниться жаба — зустрінеш кохання. У росіян дівчата, які ніяк не могли вийти заміж, певного дня йшли в поле чи на болото, знаходили жабу й намагалися з розмаху сісти на неї голим задом. У цьому вбачаємо фалічну символіку образу.У народних повір'ях, легендах та забобонах жаба пов'язана з молоком. Жабу кидають до ринки з молоком, щоб воно не скисало. Є легенда про жінку, якій жаби допомагали своїм стрибанням збивати масло з молока. За часом першого весняного крику жаб визначають, чи багато буде молока в корів. Якщо перше кумкання було у скоромний день — молока буде багато, якщо в пісний — мало. Розповідають про випадки, коли хтось нібито бачив, як велетенські жаби (або відьми у вигляді жаб) ссали коров'яче молоко. Після цього корова доїлася кров'ю. Те саме буває, якщо корова випадково роздушить жабу. Є легенди про жаб-коровниць. Це прокляті батьками або нехрещені дівчата, які живуть у воді, а вночі у жаб'ячій подобі виходять доїти людських корів.Існують уявлення про те, що жаба має жіночі груди й може годувати ними людину. Але молоко її — небезпечне. Очевидно, із цим пов'язана приказка, яку вживають, коли йдеться про небезпеку
×