зустріч. Попри всі намагання екскаваторника Андрія та його товаришів покласти фундамент за один день, їм це аж ніяк це вдалося. Бо ж працювали вони уривками, поєднуючи будівництво з виконанням різних сільськогосподарських робіт. Добре, що хоч жнива ще не почалися. Але все одно: раз у раз хтось приїжджав на мотоциклі з наказом — то щось навантажити, то вирити якусь яму абощо. Й Андрій чіпляв ковша і чихчихав виконувати наказ.
— Дребедєнь! Завтра закінчимо Не хвилюйтесь, — побачивши, що не вправляється, сказав нарешті надвечір Андрій.
Довелося татові знову схиляти голову перед бабою Секлетою.
— Та ночуйте, які там розмови, — махнула баба рукою. — Я ж вам кажу, мені ще краще. Веселіше, бо так нікому і слова сказати.
Вони сиділи в саду й вечеряли, аж раптом у хвіртку зайшла з вулиці якась незнайома дівчина — гарна, з високим чолом і великими блакитними очима.
Побачивши тата і хлопців, вона розгублено спинилася:
— Пробачте… а баба Секлета тут живе?
— Тут, заходьте, — сказав тато й гукнув: — Бабусю, до вас!
Баба Секлета, що саме несла з хати гарячий чайник, з'явилася на порозі.
— Здрастуйте, бабусю! — тремтячим голосом сказала дівчина і раптом… заплакала.
Баба Секлета так і вклякла на порозі з чайником у руках.
— Що… що з тобою, голубонько?..
Тато підвівся з-за столу і підійшов до дівчини:
— Що таке? У чім справа?
Хлопці повитягали шиї.
Дівчина глянула на них крізь сльози, повернулася обличчям до баби Секлети:
— Пробачте, можна до вас?..Баба Секлета зрозуміла, що дівчина хоче поговорити з нею наодинці, й позадкувала з чайником у хату.
— Будь ласка! Будь ласка!
Дівчина переступила поріг.
Тато лишився на подвір'ї, розгублено поправляючи пальцем окуляри на носі.
Хлопці мовчали, перезираючись із татом. Тато лише здивовано знизував плечима. Що тут скажеш, як нічого не зрозуміло. Не минуло й двох хвилин, і з хати вийшла баба Секлета, а за нею дівчина. У руці баба тримала ключ від льоху.
Дівчина вже не плакала, тільки нервово стуляла губи.
— Якби ж я щось знала, щось розуміла, дитино моя, — вибачливо хитала головою баба Секлета. Вона відчинила льох і полізла туди першою Дівчина слідом за нею.
Хлопці й тато мовчки спостерігали.
І знову тато лише поправляв пальцем окуляри, а хлопці перезиралися. Бо не розуміли анічогісінько. Хто ця дівчина? Чого вона плаче і що хоче від баби?..
Нарешті баба вилізла з льоху. Вони чекали, що от-от з'явиться дівчина, але дівчина не з'являлася.
Тато здивовано глянув на бабу Секлету:
— Пробачте, може, з мого боку й нескромно, але…
Баба тільки рукою махнула:
— Бідна дівчина!
— Що ж таке? — не витримав тато.
— Наречений її пропав. Кілька днів тому. А квитки оті в театр, виявляється, були у нього в кишені. З нею мав іти. Як вони опинилися в льосі? А як я сказала про того Рукатого, що продукти з льоху тягає, вона в одну душу: «Дозвольте мені в льосі переночувати, прошу, благаю!». І — плаче. Боюсь, щоб розуму не стратилася. Що робити?
— Вона ж задубіє. Там же так холодно. Я ж на своїй шкурі…
— Я її вкутаю. Пальто своє зимове дам, валянці, хустку… — баба рішуче пішла в хату.
— А звідки вона про квитки дізналася? — подав раптом голос Вітасик.
— Справді! — здивовано вигукнув Женя. — Звідки?
