ікони… Але мене цікавили не ікони. Мене цікавив архів монастиря, який вони закопали разом з іконами. Той архів має велику наукову цінність для нашої національної культури. І мені захотілося самому, власноручно відкопати його. Знаєте, ота віковічна сверблячка першовідкривача.
— Ясно, — сказав капітан. — Щось подібне я й передбачав. Але хтось, мабуть, теж дізнався про таємницю монастирських руїн. І когось цікавив не архів, а саме ікони. І у вас відбулося зіткнення, так?
— Так.
— Чого ви сьогодні вночі вирішили їхати у Завалійки?
— Я вирішив завалити хід у підземелля. Щоб злочинці не могли туди проникнути. Після тої сутички спершу я був у шоковому стані. А потім дійшов висновку, що поки що це єдиний вихід. Я ще сподівався на оте першовідкриття. А тепер бачу…
— Той хід починається на кладовищі, від склепу?
— Так.
— Сідайте на мотоцикл, у коляску. Їдьмо!
— А… а машина?
— Замкніть. Потім заберемо.
Вже коли мотоцикл мчав по шосе, капітан спитав:
— Вас ударив Глухонімий?
— Так. Я зіткнувся з ним у підземному коридорі. Посвітив ліхтариком і раптом… Він схопив мене за руки: «Забудь про підземелля. Якщо хочеш бути живим». Я почав щось обурено кричати, вириватися. Але він тримав мене так міцно, наче в лещатах. Я спробував застосувати прийом, вдарити його ногою, але не зміг, було тісно. Він головою вдарив мене в лоб. На ньому була шахтарська каска з ліхтарем. Удар був такий страшний, що я втратив свідомість. Коли отямився, його вже не було. Ледве вибрався нагору. І там знову втратив свідомість.
— А де там вхід у склеп? Я начебто уважно дивився.
— Дріт у двох місцях перепиляний ножівкою, ці місця замасковані, треба тільки знати, як відігнуть, і двері легко відчиняються Петлі спеціально змащені тавотом.
— Якщо я правильно розумію, під монастирем ціла мережа підземних печер?
— Так.
— І про це у селі ніхто не знає?
— Здається, ні. Це було таємницею монастиря. Так в усякому разі твердив професор Хоржевський. Такі підземні печери під монастирями — явище не поодиноке. Згадайте Києво-Печерську лавру, Звіринецькі печери з підземною церквою давньоруських часів.
Говорити було важко, стрічний потік повітря забивав, перехоплював подих, доводилося майже кричати.
Тому вони припинили розмову.
Нарешті мотоцикл зупинився біля кладовища. Коли вони підійшли до склепу, професор раптом схопив капітана за руку:
— Він тут!
У кущах біля склепу лежав мотоцикл, до багажника якого була прив'язана велика спортивна сумка «Адидас».
Розділ XXV
Тато нарешті додзвонився до дільничного міліціонера, пана Бодні Василя Захаровича. Розказав йому, збиваючись, проте, що сталося.
— Ясно, — сказав пан Бодня. — Полізла в льох і не вилізла, десь зникла. А разом із нею зникло бабине зимове пальто, хустина і валянці.
— Та не в хустині й валянцях справа! — скривився тато.
— Не перебивайте! — обірвав його міліціонер. — Вам ясно одне, а мені інше. Так от… Слухайте сюди… Приїхати зараз
