Мела, а де - Людовика.
Душова була простора. Кранів вистачало на всіх. Випадково - чи не випадково -
Антон вибрав собі душ навпроти Сашкової кабінки.
З усіх цих хлопців Сашко - суперник - був йому найближчий. Може, тому, що саме
Сашко був першим, кого він зустрів?
- Ставай під струмінь одразу, - сказав Сашко, дивлячись, як Антон намагається
остудити воду в долонях. - Звикнеш. Це все-таки не окріп.
- Так? - непевно запитав Антон.
- Послухай мене, - сказав Сашко. - Йди відразу під душ.
Антон послухався. У першу хвилину було нестерпно, але потім - дуже швидко - він
справді звик. Тільки морщився.
- Ти - чому? - запитав Сашко, дивлячись у мокру стелю. Щоки його були дуже
блідими як для людини, котра стоїть під гарячою водою.
Антон вирішив промовчати.
- Я в армії, - сказав Сашко. - Мене ці козли… Ну, не важливо. Коротше кажучи, я в армії, а ти? Теж?
- Я в армії не був, - сказав Антон. - Я в інститут…
- То ти на гражданці? - здивувався Сашко. - А чому?
Антон удав, що не чує.
- Я думав, що мені буде якесь послаблення, - замислено сказав Сашко. - Через
цих козлів. Виявилося - ні фіга. Просто мені пощастило, що Людовик шукав
баскетболіста. А то загримів би на загальних підставах…
- Як це - на загальних підставах? - запитав Антон.
Сашко зіщулився під гарячим душем:
- Хрін його знає. Я думаю, що це гірше, ніж тут… Значно гірше. Той хлопець, що грав з Мелом раніше - він тепер на загальних підставах.
