Бенкет

Безумовно, — потвердив я. — Але ж ти визнаєш, що Ерос, відчуваючи потребу в благості і красі, прагне бути прекрасним і благим саме тому, що таким не є? — Так, я це визнаю. — Якщо ж він обділений красою і благістю, то як може бути богом? — Мабуть, що ніяк. — Ось бачиш, сказала вона, — виходить, що й ти не вважаєш Ероса богом. — Гаразд, — сказав я, — то що таке Ерос?.. Може, смертний? — Ні, він не смертний. — Що ж тоді? (e) — Як ми вже говорили, — провадила вона, — він щось середнє між смертними і безсмертними — людьми і богами. — То що ж він, врешті, таке, Діотимо? — Великий дух, Сократе. Бо всякий дух — це щось середнє між богом і смертним чоловіком. — Що ж то за сила така у нього? — Він тлумачить слова богів і людей. Завдяки йому між богами і людьми відбувається спілкування: богам складає від людей молитви і жертви, людям — звіщає волю богів і нагородою відповідає за жертвоприношення їхні. Ставши між обома світами, він доповнює їх: через нього між світами богів і людей виникає зв’язок яким вони поєднуються. (203) Завдяки йому здійснюються всілякі пророцтва, збувається мистецтво жертвоприношень, священних обрядів, заклинань, усіляких віщувань і чарів. Світ богів не перетинається з людським, лише через Ероса боги звертаються до людей із повчальним словом, бесідують із ними, — уві сні і наяву. Хто з людей обізнаний у цих справах, той одухотворений, хто ж знається на чомусь іншому, хто досвідчений у всіляких ремеслах чи мистецтвах, той просто ремісник. Таких духів багато, і Ерос — один із них. (b) — Кого ж він має за батька й матір? — запитав я. Довго про це говорити, але гаразд, розповім тобі. Коли народилася Афродіта, боги зібралися на учту. Був там і Достаток, син Мудрости. Коли вже пообідали, а було там усього вдосталь, надійшла, щоб і собі чогось вижебрати, Нужда, — стала біля дверей. Достаток, напившись нектару, — вина ще не було, пішов до Зевсового саду і там, важко сп’янілий, поринув у глибокий сон. (с) Тут і захотілося Нужді, сама ж убога, зачати дитя від Достатку. Тож прилягла побіч нього, — і породила Ероса. А що він був зачатий на святі Афродіти, тому й став її слугою і вічним супутником. Уже з природи своєї він закоханий у прекрасне, бо й сама Афродіта прекрасна. А тому що він — син Достатку і Нужди, то й випала йому особлива доля. Передусім — він вічний злидар, до ніжної вроди й краси, яку бачить у ньому більшість, йому далеко. (d) Радше навпаки, — він грубий і неохайний, босий і бездомний. Спить, де коли трапиться — на землі, без постелі, на порозі або край дороги просто неба. Успадкувавши природу своєї матері, він нерозлучний з нуждою. По батькові ж — тягнеться до краси й добра; він мужній, сміливий аж до зухвальства; а ще він сильний, вправний ловець, удатний сплітати підступи; прагне мудрости і всіляко примудряється, щоб до неї наблизитись. Усе життя його приваблює філософія, небачений крутій, ворожбит і софіст. (e) Народився він ні смертним, ані безсмертним. Того самого дня, якщо йому таланить, він живе-розквітає, і вмирає, але, увібравши природу свого батька, оживає знову. Тільки-но чогось набуде, — вмить забуває: тим-то Ерос ніколи не знає убогости, але й не відає статків. Перебуває десь посередині між мудрістю і невіглаством, і ось чому. (204) Богів не приваблює філософія, в них немає прагнення стати розумними — вони є такими. Подібно й серед людей — якщо хтось розумний, філософія йому непотрібна. А втім, нерозумних теж не приваблює філософія, бо в них відсутнє саме бажання набратися розуму. В тому, власне, і найбільша вада невігластва, що чоловік, який не може похвалитися ні вродою чи доброзвичайністю, ані розумом, видається собі бездоганним, хоч насправді таким не є. Якщо ж хтось не відчуває нужди, то в нього немає й прагнення здобути те, чого, на його думку, він не потребує. — Хто ж тоді, Діотимо, — сказав я, — любить мудрість, якщо ні мудреці, ні невігласи мудрости не шукають? (b) — Хіба й дитині зрозуміло, — відмовила вона, — що мудрість вабить тих, хто посередині. І поміж такими ось Ерос. Бо мудрість — одне з найпрекрасніших благ, тоді як Ерос — прагнення до прекрасного, так що Ерос — неминуче філософ, тобто любомудр і як філософові йому належить місце між мудрецем і невігласом. Причина ж того — його походження. Він — син батька, що мудрий та невичерпно багатий і матері — немудрої й бідної. (c) Така природа цього духу, дорогий Сократе. А що ти інакше уявляв собі його — нічого дивного. Ти гадаєш, — принаймні, так виходить із твоїх слів, — що Ерос є предметом любови, але не сама любов. Тому і видавався тобі Ерос таким прекрасним. Бо предмет любови і справді мусить бути прекрасним, привабливим і щасливим. Але любляче начало трохи інакше, — і я описала тобі його. Тоді я сказав їй: — Хай буде так, чужинко, говориш ти гарно. Але якщо Ерос такий, яка користь з нього людям? (d) — Це якраз те, Сократе, — мовила вона, — що я спробую тобі пояснити. Ти знаєш, який є Ерос, хто він за походженням. Як ти сам говориш — Ерос є прагненням до прекрасного. Але якщо хтось запитає нас, чим є Ерос серед речей прекрасних, Сократе і Діотимо? Або радше так: хто любить прекрасне, прагне до прекрасного, до чого він, власне, прагне? — Прагне володіти прекрасним, — відповів я. — Але ця відповідь неодмінно передбачає інше запитання: що матиме той, хто володітиме прекрасним? (e) — На це годі так одразу відповісти. — Але, — сказала вона, — якби хтось замінив слово «прекрасне» на «благо» і спитав: «Скажи-но, Сократе, до чого прагне той, хто прагне блага?» — Хоче тим благом володіти. — І що матиме той, хто здобуде благо? — На це запитання легше знайти відповідь, — сказав я, — буде щасливий. (205) — Так, — вела далі Діотима, — щасливі є щасливими тому, що вони осягнули благо. І вже зайве питатися, чому прагнуть бути щасливими ті, що хочуть бути щасливими. Твоя відповідь, здається, достатньо вичерпна. — Авжеж, —