ніякого екрана, всі ці технічні ускладнення ні до чого, до того ж, здається, був мораторій на прізвища, але це все несуттєво, він говорить, дедалі більше розпалюючись, збиваючись на крик, ніби боячись, що як його переб’ють, то він уже не зможе продовжувати, ніколи більше нічого не скаже, оніміє, просто шляк його трафить, та й по всьому). Трус, це що — обшук? Чи це з іноземної східного патріархату? А «концертувати сам» це те саме, що «концентруватися самому»?.. Чи як там: «В тебе все гарно виходить і наодинці»? Звинувачення в мастурбації? (Пауза). Sorry. Маєш рацію. Блін! Ти завжди маєш рацію! Просто ідеал якийсь, прости Господи. Та я при тобі більше й слова не промовлю! Чорт! Завжди почуватися винним, незґрабою, неповноцінною потворою! Онаністом врешті-решт. Смачно-несмачно, яка, блін, різниця. Зате ти у нас тіпа непогрішима, тобі одній тіпа дано все так тонко відчувати і вказувати іншим, де тіпа фальш, а де... Ти в нас визначаєш, хто чесний, а хто... Психоаналіз вкупі із самопальним... Та йофаний бабай! Куди подівся мій знаменитий словниковий запас? Я тут коло тебе весь понятійний апарат розгубив. Кирилицю забуваю. Самопальне що? Месіанство? Семіотство? Полісемітство? Пофік. Чого це я маю тобі щось тлумачити й перед тобою виправдовуватися? Хто ти така зрештою? Га? О! Oto pytanie! Хто ти така? Звідки ти взялася? Хто тебе прислав? Яке ти маєш право? Звинувачувати мене в чому-небудь. Ну звісно, звісно, це не звинувачення, ти нікого ні в чому не звинувачуєш, це така в тебе безпосередня й щира реакція. Світовідчуття таке. Боляче їй. Ти диви — їй боляче. Їй від усього боляче. Від необережно зроненого слова, від, не дай Боже, доторку, від жесту, від подиху.То, може, мені й не дихати? А ти ще скажи, що я перший почав. Що це мій вибір. Ага-ага, аякже, мій вибір. На це нема що відповісти. Залізний арґумент. Тільки хто тобі сказав, що я хочу тебе почути? Чи що я саме тобі хочу щось сказати? Що я взагалі хочу бути почутим? Та мені, як хочеш знати, крім святого спокою, взагалі нічого не потрібно. Телевізора мені цілком вистачає. Понімаєш ти, нє?! (Пауза. Тихше і спокійніше). Срака-мотика. Контрольовано-неконтрольований вихлюп аґресії. Знову ти мене застала зненацька. Ти теж, блін, здається, все волієш робити сама. (Зовсім спокійно). Повернімося до справи.Я чую Саті. Еріка. Назви не пам’ятаю. Якась така неблагозвучна назва. Гімнопедії, чи щось таке. Це по-їхньому похоронна пісня, здається. Третій номер, якщо не помиляюся. Фортепіано соло. Одна людина лише вміла це зіграти, як слід. Та й та... Та-та. Та-та-та. (Наспівує тему Саті, обриває). Що, знову фальш? Скажи. Не відвертайся від прокаженого. (Раптово, як і вона перед тим, лякаючись). Гей, скажи що-небудь. Нє, ну правда, не мовчи. Це я так. Понесло чогось. Чуєш? Що, ми не можемо собі спокійно поговорити? Може навіть так просто, ні про що. Не обов’язково ж на усе так гостро реаґувати. Ну, я теж не правий, але... Гей! Ну чуєш? Чуєш? Це Саті. А як не Саті, то й хрін із ним. Подумаєш. Яка різниця. (Намагається пожартувати, використовуючи методологію репризи, але вже всередині цієї короткої фрази розуміє, що знову це все не те, не тенете). Диви, оно білочка...
ВОНА. Що ти зі мною робиш? Ти що, не розумієш, що я помираю? Хочу померти... Тихо уві сні. Якщо Бог простить. Я не маю ніякої надії, що зможу ще раз себе підманути. Розрадити цяцьками. Слухай, дай мені спокій. Надірвалося щось там, в душі. Непомітно. Вона ніби перестала реаґувати на світло. Господи! Що я зробила не так? Господи! Це так страшно. (До нього). Допо... (Уриває). Так... Dopo. Я сама просила. Мудрості. Така наївна. Мадам Блаватська. Думала, що буде, як в книжці з передбачуваним фіналом... «Nel mezzo del cammin di nostra vita.... Mi ritrovai in una selva oscura...» Вибач. Я не знаю цих слів українською. І це не цитата. Я завжди знала, що для мене це не буде цитатою. Такий Hollywood. А ти кажеш, кіна не треба. О ч н у л а с ь — гіпс. На голові. Мабуть, щоб думки не вилітали. Сиджу біля смітника. На ногах капці. Тапочки по нашому. Брудні й подерті. Це щоб не гордувала. А там, де серце, витікає тоненька біла цівочка. Ні, не те. З рота піниться, як слина у скаженого. Принцеса. Принцеса бомжів. Ти цього хотів від мене, Господи? Просто не можу вже терпіти. А випити нема з ким. Я ж не п’яничка, щоб сама надудлитися. Такий та-ра-рам. (Мовчить). Я тобі говорила, що в мене лінія життя двоїться від середини? (Довга пауза). Старію... Це соромно. Чомусь дуже соромно. Моя мама завжди виглядала на 10 років молодша за свій вік. Мені теж ніхто не дає моїх років. От, правда, очі... гарні у мене очі, правда? (Сміється). Все мені до... Справа ж не в цьому! А може якраз в цьому? Мене постійно зносить... Стоп. А звідки ти знаєш? Що зносить. Може, це якраз і твоє, лялечко ти моя. Дочекалася? Білочок. Що ти лізеш, куди тебе не просять? Не мовчи. Кажеш — не мовчи. Не знаю, що тобі сказати. В мене від захвату просто перехопило подих. Ти в мені якусь греблю рвеш. Аж температура піднімається. Земле-трус... Так гартувалася сталь. (Сміється). Ти хоч сам розумієш, у що вплутався? Рідненький мій, поговорити хочеш спокійненько, любенько? Про що? (Довго мовчки дивиться йому у вічі). Розкажи мені про свою маму. Як ти гадаєш, я б їй сподобалася?
ВІН (відвертаючи погляд). Померти тихо уві сні. Й сподобатися моїй мамі. Непоганий набір. Я б теж не проти. А старіти справді соромно. Якось воно так не по-людськи. Ні, не думаю. Не думаю, що ти сподобалась би моїй мамі. Вона до цього часу вважає, що краще за неї ніхто мною не заопікується. Хрестоматійний випадок. Але має рацію. Це дякуючи їй я так тонко розумію жіночу душу. І тіло. Ги-ги-и. Зрештою, це одне й те ж. Body&soul. Ритм&блюз. M&M. (Дивиться туди, де мав би бути гіпотетичний суфлер). Слухай, так ми цілком перейдемо на монологи. Увесь ритм полетить к бісу. А я щойно
