від психотерапевта й говорити мені не дуже хочеться. (Мовчить, мацає язиком дірку в зубі). Може, дозволиш мені ще трохи... ну, потриндіти від твого імені? (Вона переодягається в домашнє, сідає, кладе голову на руки, дивиться на нього). Буквально дві слові? (Вона мовчить. Перестає дивитися. Жах).
Раптом складається враження присутності багатьох людей. Просто комунальна квартира якась. Бабки якісь в засмальцьованих халатах з чайниками. Малолєтки в балетних трико. Якийсь клаповухий пацан в майці з підручником зоології. Бичара здоровий напідпитку і його малокровна дружина. Запах вчорашнього борщу. Сиґарети «Прима» без фільтра. Білизна на шнурках. Холодильник «Донбас», сексуально стурбований. Студент у водолазці (светр такий). Радіо «брехунець». Старі кеди під ліжком. Де, цікаво, ВОНИ були раніше? ВІН і ВОНА. Зі спільного клозету виповзає ветеран, весь в орденських планках (звук спущеної води).
ВІН (не звертаючи на це все уваги). Ну, допустимо, я тебе провокую. Такі, допустимо, слова: «А я от візьму й почну коректувати свої репліки від початку». І що ти нам скажеш тепера? (Її мовчання). А ти, допустимо, встаєш, кидаєш мені в обличчя рукавичку — вона в тебе, як виявляється, без пари — і говориш спокійненько так: «Викликаю тебе на дуель». (Пауза. Він раптово). Слухай, а є якась допустима доза фальші, яку ти ще можеш витримати? Ну, як неуникне зло? (Вона, не піднімаючи голови, показує йому середній палець правої руки. Він радісно) Оп’ять цитата. З Таціта. (Це звучить настільки не в кайф, що вже не потребує жодних коментарів. Він, подумавши). Уся проблема полягає в тому, що я боюся наблизитись до тебе. (Вона внутрішньо напружується, але, усвідомивши чергову підставу, просто перестає слухати).
Комуналка живе своїм життям. Тисячі, сотні тисяч комуналок. Гуртожитки якісь для в’єтнамців. Село як уособлення розтлінного мікрокосму. Мистецькі акції. Фіґня така. Дєвочки з промоушином фірми «Цептер». Якісь козли з депіляторами. Якась нарвана журналістка з пірсінґом і диктофоном. Вродлива стервоза з фонду Сороса. Вдова геніального поета з виводком дітей. Лисий боксер, теж, як виявляється, поет, але бездарний. Дві офіціантки в ретро лускають насіння. Якийсь божевільний дідусь з вусами «україна плаче». Проскурня якийсь із черговим проектом. Лишега в кутку. Кустуріца в неймовірному смокінґу з тьолками. Переляканий до смерті юнак, в якого щойно просто з носа вкрали окуляри. Відставний ґебешник — манєчка така. О-Хара в похмільному збудженні роздає візитки. Забужки якісь косяками. Клімактеричні домогосподарки з театральними біноклями. Ваван з мухомором у руці... Ну, не знаю я! Не знаю! Додому хочеться, а дому-то — катма.
Блював рідко. Обісцявся кілька разів — це було. А блював рідко. Організм такий. Метаболізм, їбі його мать
Найбільше не люблю подорожей. Сидів би отак до скону. Принаймні комфорт якийсь мінімальний. А померти уві сні... Не кажи, це мрія кожного. Мій дідо так помер. Достойний був чоловік. Не кожному дано. А батечко мій — той усього боїться. Якби не мама, не знаю, що б із ним було. Не дай Боже, доведеться доглядати його на старість. А дідо — той давав собі раду. Священиком був. В екзилі. Бридж любив на гроші грати. Від чарки не відмовлявся. Я теж не відмовлявся. До пори, до часу. Тепер от мушу відмовлятися. А такий би кайф міг бути — напитися разом з тобою до всирачки.
ВІН. А й справді, це було б кайфово — напитися з тобою до всирачки. До поросячого крику. А потім зранку подивитися одне одному в очі. Га?
ВОНА (ніби не чує, але ж усе прекрасно чує, собака). А я б хотіла спочатку подивитися одне одному в очі, а потім вже напитися. Можна й до поросячого. Хіба це щось міняє? Одною дурнею більше, одною — менше.
ВІН (раптом хоче наблизитися до неї).
ВОНА. Не розумій все так буквально.
ВІН. Чому я перед тобою чуюся повним бовдуром?
ВОНА. Бо ти ним і є. Жіночу душу він знає! «Прости, як можеш». Не прощу — не сподівайся. Черговій своїй коханці будеш таке говорити, коли кидатимеш. Ти що думаєш, мені потрібні від тебе геніальні думки? Та мала я вас усіх, уроди, писателі... імпотенти...
ВІН. Тіха-тіха...
ВОНА. Деґенерати. Що ти з мене Музу ліпиш! Гарна ж я у тебе Муза, що навіяла тобі всю ту чорнушну маячню про комуналки з проскурнями і забужками... Лишегу — не чіпай! В мене по ньому залишився добрий спомин. Хоча сучий син ще той! Ну, Фелліні, чорт тебе забирай! За кого ти мене маєш? Все — увірвався терпець. Ідеал, бач, йому увижається! Підійти він не наважується! І правильно робиш. Пензлюй собі... (раптом зміненим, абсолютно спокійним голосом) ...так у вас говорять? Ага. То пензлюй собі (знову міняє голос) ... як у вас тут на провінції головна вулиця називається? по Шевченку...
ВІН (н е с а м о в и т о регоче). Браво. Тільки не по Шевченку, а — Шевченком. Браво. Від імені націонал-патріотів, п и с а т е л і в і імпотентів. Від мене — особисто. Треба з Шевченками ще спробувати для р а з н о о б р а з і я. Вітання Джорджу Грабовичу.
ВОНА. Ідіот.
ВІН. Дякую.
ВОНА. Аж підскакую.
ВІН. Якщо ти й далі будеш в такому дусі — у мене ніколи не
