підскочить.
ВОНА. Слухай, перестань стібатися. Це якийсь підлітковий синдром у тебе. Ти ж зовсім інший.
ВІН. Я інший? Та що ти, любонько! Я ж чистий, як сльоза перед тобою. Відкритий, як нонстоп опівночі. Все начистоту, як на сповіді. Та де ж ти ще такого знайдеш, класного і щиро...
ВОНА (перебиває стомлено). Може, досить? Набридло вже, чесне слово. Ну що це за фіґлярство таке? Невже ти не відчуваєш, як це все несмачно?.
ВІН. Ми не в ресторані.
ВОНА. Чому ти не можеш бути самим собою? Просто. Таким, як ти є?
ВІН. А що значить бути самим собою? І, може, ти знаєш, який я насправді? Софістікейтід лейді. Перепрошую, мушу йти ригати (робить вигляд, ніби збирається йти).
ВОНА (не звертає уваги на його черговий вибрик. Виглядає, ніби вона віришила чи зважилася поставити всі крапки над “і”). Та не знаю я нічого. Розумієш? Не знаю. Власне, тому... Я хочу... скажи... невже я справляю враження софістікейтід леді? Я...
ВІН. А як це, до речі, перекладається?
ВОНА (трохи здивовано) Що?
ВІН. Ну, оце софістікейтід... я не зовсім знаю, що це означає.
ВОНА. То навіщо говориш?
ВІН. Е-е-е- там, дорогенька... Заради красного слівця, як відомо, не пожалієш і Вітця нашого небесного. До того ж ти непослідовна. То тебе цікавить, який я є насправді, то що я про тебе думаю.
ВОНА. Бо це одне й те ж.
ВІН. Чого б це раптом?
ВОНА. Того.
ВІН. Тобі не здається, що ти надто самовпевнена? Щось тут таке підплітаєш, аби лише переконати всіх і мене, в першу чергу, ніби поміж нами існує якийсь там зв’язок. Ніби ми мало не родичі. А то ще й більше. Ніби поміж нами існує щось таке велике й чисте, ну, панятна, да? Це як у тому анекдоті — пройшовся з дівкою три рази селом, то мусиш уже й женитися.
ВОНА. Угу, в чергу стали... Але ти правий. Про село. Тільки мені здається, хтось зі мною хотів напитися до всирачки. А це вже, як кажуть, компромат... не на твою користь. Звісно, звісно, власне, з ким би, як не з дівкою, під кущем, на пленері, свіже повітря, пташки, корови, білочки, трахнуть її для разнообразія. Хоча можна і словами побавитися. Це навіть краще допінґує, і не треба докладати надмірних зусиль. Такий собі вербальний коїтус... Ти скажи мені — тобі це потрібно? Скажи... Що, нудно жити? Ригати хочеться? Забаву шукаєш на... Слухай, не зневажай мене, будь ласка. Я не дівка (бурмоче собі під ніс), я — Діва, щоб ти знав... (обриває репліку, далі дуже швидко: дістає з косметички дзеркальце, здивовано заглядає туди, ховає, повертається до Нього з попереднім виразом обличчя). Боже, нащо ти мене змушуєш говорити ці слова? Це так принизливо....
ВІН. Ну то не принижуйся, хто ж тебе просить. Діва, то й діва, погодьмося з цим. А мені доведеться відповідати за всіх невинно дефлорованих — нехай. А щодо коїтусу... Вербального... Як ти зволила висловитися.... Так от же тобі — результат цього, як його... непорочного зачаття (окидає помахом руки сцену).
ВОНА (подумавши). Знаєш, я могла б урятувати тебе-справжнього, якби ти захотів.
ВІН. Від кого, дозволь поцікавитися?
ВОНА (до себе). Від мене.
Далі говорять швидко й невиразно, ніби пробуючи на смак слова, для яких ще не прийшов час.
ВОНА (до нього). Від тебе-вигаданого. Тобто тебе-вигаданого від тебе- справжнього.
ВІН (підхоплює). Тобто мене-твого від мене-не-твого. Якщо вже бути відвертим до кінця.
ВОНА. Тебе-мною-вигаданого.
ВІН. Від мене-тобою-не-займаного.
ВОНА. Мене-тобою-займаного від тебе-мною- незнаною.
ВІН. Тебе, мене, тобі, мені, тобою, мною, гав-гав. Софістікейтід, сестричко, софістікейтід.
ВОНА. Стоп. Тобі не здається, ми випереджаємо події?
ВІН. А є що випереджати?
ВОНА (невідомо що маючи на увазі). На жаль.
ВІН. Окей, тоді повернімося на кілька степів назад. До попередньої сторінки. Що я там повинен був казати?
ВОНА (підказує, по складах). Д и в н о.
ВІН. Дивно.
ВОНА (подумавши, чи варто продовжувати розмову, бо так потрібно за сценарієм). Що?
ВІН. Що тобі не байдуже. А граєш тут щось. Актриса.
ВОНА. Це я зі страху.
ВІН. Чого ти... Ти мене боїшся?
ВОНА. Так.
ВІН. Чому?!
ВОНА. Здається, я хочу бути з тобою...
На сцені з’являється молода вродлива пані. Літературознавець чи театрознавець. Перфектні манери. Окуляри. Вишуканий діловий костюм, що делікатно підкреслює майже бездоганну фігуру. Це ВОНА і не-ВОНА. Тобто ВОНА-ВІН — клоунська
