— А що вас конкретно цікавить?
— Мене цікавлять наукові досягнення Адамчука.
— Це дуже широка тема. — Лисяче личко розтягнула хитра посмішка. — Вам краще звернутися до його колег із кафедри. До архіву.
— Я звертався.
— Ну?
— Пані Дворська, ви вже вдруге ставите мені це невизначене питання.
— Можна просто Валентина.
— А я просто Валера.
— Дуже приємно.
Дворська посміхнулася. Видно було, що вона не проти пограти у гру, запропоновану Мітеликом. Десь в астралі зі скрипом і лясканням прочинялася чергова брама звичайних людських бажань. Валерій Петрович відчув ці початки прочиненості й обрав наступальну тактику.
— Валентино, ми могли б обговорити формати майбутнього співробітництва не тут. Напроти школи я бачив кав'ярню з літнім майданчиком.
Дворська заперечно похитала головою.
— Там постійно сидять наші шкільні сучки.
— Пліткують?
— А що їм ще робити? У них язики заточені на цю справу. 3 дитинства.
— Біда…
— Отож-бо.
— Тоді запрошую вас до ресторану.
— Невже? — Дворська розсміялася. — Ще не вечір, Валеро. Мені ще зошити перевіряти…
— Я не обмежений у часі.
— А ваша законна дружина, Валеро, завжди пробачає вам таку необмеженість? — Дворська хитро подивилася на його обручку.
— Я майже розлучений.
— Ви отак усім жінкам повідомляєте про «майже»? Може, варто почепити на груди табличку: «Майже вільний Валєра»?
— Ні, не всім я повідомляю, лише чарівним допитливим білявкам, які нахабно розпитують про мою дружину.
— «Чарівним білявкам»… «Нахабно розпитують»… Як ви швидко переходите на банальності, Валєрочко. На дешеві банальності… Мені вже не вісімнадцять.
— Мені теж.
— Боже, — зітхнула Дворська, — як усе запущено! Чоловіки в цій країні вироджуються. Скоро не буде навіть з ким підтримувати світську розмову.
— Sorry. Я щось не так сказав?
— Ти все не так сказав.
— Все?
— Все.
— Я радий, що ми вже на «ти».
—
— А як щодо спогадів про великого археолога?
— Про кого? Про великого археолога? Ну, звісно… Так ми ж з тобою ніби вже домовилися. Валеро, ти обіцяв дамі ресторан. Обіцяв? Обіцяв. Так давай. Веди. Вези! — Дворська рішуче підвелася. Вона відкрила двері й покликала: — Дівчата, де ви там? Швидше йдіть домивати!
За годину старший консультант і вчителька пили «Старий Таллінн» серед кущів і дерев заміського ресторану. Тісна дерев'яна альтанка і міцний лікер сприяли грі. Дворська притискалася до Мітелика і дражнила його несподіваними вульгарними вибриками.
