Весільна процесія посунула з дому.
ВЕСІЛЬНИЙ
ОБРЯД
Перед будинком стояли найняті автомобілі різного вигляду, якості, кольору, конструкції і віку. Машина для молодих мала звичайне весільне оздоблення: на вітровому склі були прикріплені два величезних білих букети, кузов огортали зелені гірлянди, а у вікнах гойдалися, мов бублики, миртові віночки. Навколо машин юрмилися дітлахи, які поривалися натиснути на сигнал. Червонопикі шофери хрипко гиготали, займаючи перехожих дівчат.
Коли процесія вийшла з будинку, вся вулиця захвилювалася, з домівки у домівку покотилися вигуки:
- Ідуть!
У вікнах з’являлися жінки: молоді, середнього віку, старі і старезні; баби висипали на ганки і посідали, склавши руки під сині фартухи. Багато з жінок полишили своїх дітей, і не одна ризикувала тим, що в неї збіжить молоко на плиті. Кидали білизну в ночвах; плитки гасли, двері грюкали і чоловіки лаялися. По сходах розлягалося тупотіння; сум’яття вирувало по всій окрузі і жінки гасали, немовби їм подоли позаймалися. Жіночий світ пристрасно загомонів, наче березовий гай, до якого торкнувся вітерець. Серед жінок зчинився великий переполох, бо ще одна з них знайшла своє ‘щастя. *
Молоді і гості зупинилися перед автомобілями. Шофери, здійнявши шапки, відчиняли дверцята. Пан Каудерс оглядів процесію і дав кілька розпоряджень. Молодята сіли під миртові віночки. Другу машину зайняли подружки, старий пан Габаско і родичі нареченої. Третя машина зарипіла під вагою подружжя Начерадщів. Інші машини були призначені для християн та ізраїльтян обох статей. Пан Каудерс зайняв особисто передню машину і очолив процесію, мов поліцейський патруль.
Мотори захурчали, клаксони заревли, народ розбігся з дороги, і весільна процесія рушила. Пан Каудерс розсівся у відкритій машині, сповнений власної гідності. Водив очима по сторонах, шукаючи знайомих, щоб привітатися з ними. По дорозі з Жижкова до Старомєстської площі йому пощастило виявити чималу партію знайомих.
Сходи храму святого Миколая були заповнені богомолками і професійними зіваками. З усіх боків збіглися мандрівні фотографи, як зграйка горобців на купку кінських бала-бухів.
Як тільки молодий і молода переступили поріг храму, невидимий хор під склепінням завів пісню: “Ось до пристані входить корабль…”
Пані Шефелінова востаннє обдивилася наречену, оправила її одяг, нервово розгладила фату і просичала:
- Тримайся рівно і не випинай черево!
Ізраїльтяни пильнують, щоб у тисняві їм не пошкодили їхні блискучі циліндри. За пані Начерадцовою тягнеться
хмара пудри, вона схвильована, так •схвильована, груди її, наче ковальський міх. Пан Начерадець відчуває, як краплини поту перекочуються через його потрійну потилицю.
