Пан Начерадець вишкірив штучну щелепу, знизав плечима і злегка похитав головою з боку в бік.
- Він культурна людина! - повторила пані Начерадцова значуще.
Голова пана Начерадця захиталася ще швидше.
- Ти завжди мусиш сказати щось проти,- розпочала напад пані Начерадцова,- якщо я кажу “біле”, ти кажеш “чорне”.
Голова зупинила свої рухи, звела брови догори.
- Ти надто багато говориш, Ріхарде! - сказала пані Начерадцова суворо.
Пан Начерадець притис лікті до тіла і повернув долоні до неба.
- Краще зовсім не розмовляти з тобою,- гірко сказала пані Начерадцова.
Пан Начерадець видав з себе звук “тс-тс”.
- Тільки б лаятись. Іншим разом зовсім нічого не казатиму. Тільки що-небудь, одразу у нас такий гвалт, що від сорому я не можу показатися між людей. Нас уже всі знають через це.
Пан Начерадець розвів руками і звернувся до коверкотового пальта, що висіло поруч:
- Ну-у? Що ви на це скажете? Я лаюся?
Не встигло коверкотове пальто відповісти, як слово взяла пані Начерадцова:
- Ну-у? То це я лаюсь?
- Ну, а хіба ти не лаєшся?
- Ну, а хіба я лаюсь?
- То не лайся і мовчи!
- Я лише сказала, що він культурна людина, і вже гвалт.
- А хіба я казав, що він некультурна дюдина?
До крамниці увійшов комівояжер. Побачивши його, подружжя об’єдналося і розпочало спільну атаку. З криком: “Нам нічого не треба, в нас усе є, торгівля не йде”, вони витурили захожого з дверей.
Після відходу чужинця вони знову хотіли продовжити розмову, але не могли згадати, про що говорили.
ЕМІЛЬКА
ПІД ПОПЕРЕДНІМ
