при тому, як команда “Вікторки” захищатиме честь рідної околиці. Він давно вже не був на стадіоні, і його старі очі майже забули, як виглядають руді смугасті футболки. Він лише слухав біля своєї швейної машинки вісті з футбольних полів, радів перемогам і сумував над поразками свого клубу.
Батько погодився іти з сином лише після того, як той урочисто поклявся, що “Вівторка” перебуває у чудовій формі і що він не стане свідком ганьби своєї команди.
Еман-молодший був аж занадто самовпевнений.
- Хай я буду дурнем, якщо ми їм не накладемо! - закричав він хвалькувато.
- Гаразд,- пробурмотів старий.
Головне підприємство залишило в крамниці пані Начерадцову, сумну і похмуру, філіал опустив жалюзі на вітрині, і обоє в супроводі старого пана Габаска подалися на бойовище.
ПРО ГРІЗНИЙ БІЙ “СЛАБІЇ” З “ВІКТОРКОЮ”
ТА ПРО СЛАВНУ ПЕРЕМОГУ ЧЕРВОНОЇ ЗІРКИ
З усіх кінців Праги: з Летни, Старого і Нового Міста, з галасливого Сміхова, горбів Виноград і похмурого Карлі-на, з Кобиліс, Радліц, Їноніц і Бутовіц з’їжджалися трамваї, в яких було напхане людей, мов оселедців, і у всіх одна мета: новий стадіон біля ресторану “На винниці”.
І вся ця величезна юрба, галаслива, неспокійна і буркотлива, наче море, скупчилася за бар’єрами. Вздовж бар’єрів бігають люди в білих фартухах і пропонують червоний лимонад, пиво і гарячі сосиски. Хлопці в кепках продають арахіс, який нервово пережовують сотні і тисячі щелеп і який набув такої популярності через те, що допомагає переносити нудьгу довгого чекання.
Пан Начерадець в супроводі обох Еманів прибув на стадіон. Вони відчували, що стали один проти одного як непримиренні супротивники: тамували свої почуття і намагалися говорити про сторонні речі. Безумовно, спогади про перше знайомство не стерлися з пам’яті як пана Габаска-мо- лодшого, так і пана Начерадця. Тому обидва вони обачливо приховували свої розрахунки, надії і сподівання. Обидва захоплено зустріли свої улюблені команди, але потім прибрали вигляду стриманих і неупереджених глядачів.
Натовп складався з видимих трьох частин. Вікторіанську віру можна було пізнати на обличчях під кепками та під чорними котелками. Вікторіанству посвятили себе люди без комірів, з оголеними кадиками, ремісники з обвислими вусами та інтелігенти в окулярах. Славістська віра була представлена банківськими та державними службовцями, панами з бакенбардами і огрядними власниками капіталу.
А поміж ними були люди іншої віри, спартанці, які зійшлися сюди, щоб рахувати очка і м’ячі і таким чином оцінити можливості свого клубу в таблиці першості. Були також і байдужі спостерігачі, похмурі прихильники “Чафки” або ж карлінської “Чехії”, яким нічого було втрачати і нічого сподіватися, бо це був матч не їхнього рівня - цей матч найсильніших. Ті, хто вболівав за “Богеміанс”, мали певні симпатії до “Славії”, • тому що їм часто доводилося терпіти поругу від вікторіаиців, які проводжали зі стадіону їхню переможену команду музикою заздалегідь запрошеного оркестру, який на посміх вршовіцьким уболівальникам і футболістам грав жалобний марш. -
Перший гол “Славії” вирвав з грудей славістів бурю захвату. Лави жижковців здригнулися, загомоніли. Кепки прихилились одна до одної, а руки, жестикулюючи, вирішували питання, можна було перехопити той м’яч чи ні. Песимісти висловлювали
