побоювання, що “Вікторка” пасує перед суперником, але оптимісти вбачили в цьому дотепний тактичний маневр. Зараз, сподівалися оптимісти, “Вікторка” рушить на повну силу.
Після того першого гола Еман-молодший зиркнув на свого шефа. Коли їхні погляди зустрілися, товстун удав з себе байдужого, а Еманове обличчя свідчило, що така дрібниця не порушила його гордої впевненості.
Другий гол “Славії”. Угору злетіли славістські капелюхи. Жижковці захвилювалися. Дехто з них навіть почав гукати па своїх: “Мазили!” Проте оптимісти запевняли: “Ми
дали їм фору - два гола. А тепер покажемо, на що ми здатні!”
Еман глянув скоса на свого шефа. Йому не подобалося, що пан Начерадець почервонів на лиці і став запалювати сигару. Ехман підозрював, що той у душі тріумфує.
Третій гол “Славії” викликав у її прихильників такий прояв ентузіазму, що це нагадувало вибух вулкана Мон-Пеле на острові Мартініка. В лавах вікторіанців почалися чвари. Оптимісти були змушені перейти до оборонної тактики. А втім, вони захищалися хоробро і казали, що все це ще можна надолужити.
Еманові здалося, що його шеф почуває себе іменинником. Він підняв комір піджака і зовсім зажурився. Батько мовчав, лише підборіддя тремтіло.
Коли “Славія” забила четвертий гол, Еман стис кулаки і лютим поглядом почав шукати свого шефа. Гладкий пан зник. Він непомітно перемістився до воріт “Вікторії”. І тут, як хлопчик, що дістав від тітки плитку шоколаду і сховався у закуток, щоб не ділитися ласощами з приятелями, так і він, самітний серед маси людей, віддався шаленій радості. Вія відкинув поважність, цю окрасу гладких чоловіків, і стрибав, сп’янілий від почуття тріумфу, наче індіанець навколо вогнища.
Після п’ятого гола Еман відчув, що все, у що він вірив і перед чим схилявся, все летить у безодню. З грізними прокляттями на вустах він зрікся своєї віри і проголосив, що не знає “Вікторки”, не хоче її зпати, проганяє її геть із серця і думок. Його прокльони почув якийсь пан з червоним носом. Він визнав за необхідне заперечити Еманові. Червононосий був, очевидно, ортодоксальним прихильником вікторіанської віри. Ніщо не могло зломити його переконання. Він сказав:
- Я дивуюся вам, пане. Верзете казна-що.
- А що робити, коли повний розгром? - розлючено відповів Еман. ‘
- Для мене це ніякий не розгром,- сказав червононосий,- все можна ще виправити, “Вівторка” може здобути два цінних очка.
- Ха-ха! - заволав Еман.- Ви дуже на цьому розумієтесь. Дивуюся, як ви можете заступатися за таких злиднів, покидьків, паршивців!
- Між іншим,- відповів пан,- “Вівторка” грає досить пристойно. Вона ще набере темпу. “Вікторка” - надійна команда.
- Я знаю,- сказав Еман з гіркою іронією,- вона могла б зіграти з дублем спортивного клубу “Власта” з села Прас-колеси. Тому вона напевно наклала б.
- Бачите,- промовив червоний ніс,- важко грати з такою “Славкою”. Це не гра, це безперервна серія штрафних. Вони цю “Вікторку” підкопують, мов ріпку. .
