- Подивимось.,,
- Вони удвох ходили!
- Та ж ходили.
- Як ходили, кажу вам! Задивилися одне в одного, нічого навкруги не бачили, не чули! Я довго йшла за ними і все дивувалася. Таке молоде, щойно з школи.
- Такі тепер часи…
- Святу правду сказали! Я теж так гадаю. Треба було б задерти цьому дівчатку сукню та нашмагати як слід! Хіба їй нора починати з хлопцями? Не встигне ще?
- Коли вже почне бігати, то його не встережеш!-повчально сказав пан Габаско.
- Не кажіть такого, пане! Батьки повинні дбати про це! Але де нема дисципліни, нема й послуху!
- Буває по-всякому, пані.
- Маєте рацію, пане Габаско. Я дивлюся на них, а вже було досить темно, і думаю: “Цікаво…” А вони пішли собі в парк!
- Так, значить, у парк?
- Я йшла за ними тихесенько, наче миша, і казала собі: “Негідники окаянні!” А вони сідають на лавочку, і той ваш шепоче їй слова кохання…
- От шалапут!-зареготав пан Габаско.-Він шепоче слова кохання, а я про це нічого не знаю!
- Бачите, бачите, до чого дійшло… Коли б не бачила на власні очі, ні за що б не повірила! Але це ще не все! Найгірше ще попереду!
- Не страхайте мене, пані.
- Кажу вам святу правду! Вони так сидять, балакають, і в них потихеньку настає злиття душ…
- Боже милостивий!
- Так, так, вона поклала голову йому на груди, він обійняв її за талію…
- Не можу цьому повірити!
- Але ж так! Пане Габаско, пане Габаско… Ви ще наберетесь сорому від цього хлопця!
- Що ж поробиш? Наберусь так наберусь! Чого це ви так уболіваєте?
- Це пахне одруженням, пане Габаско! .
