- Коли б то господь дав! Я вже й так хотів би виставити його з дому. Тепер у нього хороше місце, хай подбає про себе. Хіба то спання з ним? Кожного ранку я наче побитий! Він не дасть спокійно полежати.
- То ви з цим згодні?- здивувалася вдова.
- Мушу бути згодним, пані! В таких справах краще триматися осторонь! Я на вашому місці також не сунув би до цього свого носа! А тепер ідіть собі, мені ви тут не потрібні. Маю інші турботи, аніж базікати з такою бабою.
Вдова вийшла з високо піднятою головою* В її серці зародилася думка про помсту,
ЧОЛОВІК З ЧЕРВОНИМ НОСОМ СКАЗАВ:
“ВАШЕ ЩАСТЯ,
ЩО МИ ПЕРЕБУВАЄМО НА НЕЙТРАЛЬНОМУ СТАДІОНІ”
Тієї неділі наприкінці квітня юрми людей знову посунули на Летну: на стадіоні “Славії” чемпіон республіки мав зустрітися з “Адмірою” - найгрізнішою віденською командою. Перед цим матчем “Спарта” грала проти південно-німецького клубу “Штутгартер Кікерс”. Німці з імперії і німці з Австрії вийшли проти Праги. Чеські команди мали прийняти жорстокий бій із запеклим ворогом нашого народу, захистити свою добру репутацію, підтвердити свій клас гри, показати свою майстерність на зеленому полі. Яке чеське серце не забилося б сильніше при цьому!
Тому чеські серця ставали в черги біля кас, вступали в боротьбу за квитки, а згодом проходили через турнікет на стадіон. Потім виборювали собі місце в натовпі глядачів, купували мішечок арахісу і лускали його; лушпиння покривало землю, люди чекали на початок боротьби. -
Ясна річ, що й пан Начерадець примчав на стадіон. Його супроводжував пан Габаско-молодший із службового обов’язку.
Погляньте лишень, як пан перекидає сигару з лівого кутика вуст до правого, як погойдується з носка на п’яту, недбало застромивши пальці за жилетку. Він являє собою живий образ самозадоволення і власної гідності. Останні успіхи “Славії” зміцнили його самовпевненість, віру в майбутнє.
Зате пан Габаско справляє враження людини, скривдженої життям. Що йому до цього матчу? Що йому до Летни? Його команда розбита і недораховує багатьох бійців у своїх лавах. Майбутнє затьмарене, і нема надії на кращі часи. Його погляд блукає навколо розчаровано і байдуже. Жижков осоромлений, його слава зійшла нанівець. Еман мусить дивитися матч, який не хвилює його серця. Він не може радіти серед чужих людей, яким далекі жадання і сподівання вірних віктор іанців.
Пан Начерадець дивиться, як на полі метушаться блакитні і червоні футболки, з поблажливим виразом дорослої людини, що дивиться на забавки дітей. Зате спартанці у захваті від своїх улюбленців. Вони все ще бачать в своєму клубі ту залізну команду двадцятих років, коли слава “Спар-ти” гриміла в Європі.
Футболісти в блакитній формі відзначалися німецькою старанністю, їхня гра була проста і прямолінійна. Про комбінації годі було й говорити.
- “Штутгартер Кікерс”, гм…- сказав пан Начерадець і співчутливо похитав головою.
