Якийсь пан з червоним носом похмуро глянув на пана Начерадця.
- Ви сказали “гм”, пане?’- визивно спитав він.- Мені було б цікаво, що означає ваше “гм”.
- Дозвольте, я гадаю, що маю право сказати собі “гм”,- відповів пан Начерадець.
- Ні, не маєте, пане,- заперечив червоний ніс.
- А чому ні? Мені ці блакитні нічого не показали! Точнісінько так у нас грали сто років тому! Центрова трійка ще сюди- туди, але цього замало…
- Між іншим,- заперечив чоловік з червоним носом, підвищуючи голос,- це неабияка команда, якщо хочете знати! Вони на своєму полі перемогли міланську “Амброзію”. Го-о-л! - раптом загорлав він і стягнув шапку з голови.- Вперед! “Спарта”, ура!
Коли чоловік з червоним носом достатньою мірою викричав свою радість з приводу гола, забитого Гойєром з метрів двадцяти після штрафного, він повернувся до гладкого пана і продовжив:
- Перемогли “Амброзію” і будапештську “Хунгарію”, пане… Це результати, пане! Так що нічого копилити губи кожному…
Цей виступ не сподобався панові Габаску. Як сміє цей червононосий ображати шефа фірми? Крім того, червоний ніс здавався йому трошки знайомим. Чи не той це, хто діяв йому на нерви на новому стадіоні “Вікторки” під час того злощасного матчу? Так, це він. Це той, хто радів невдачі “Вікторії”, бо вбачав у ній успіх свого клубу.
- Гей, приятелю,- загрозливо сказав Еман, дивлячись розлючено спідлоба,- зараз же відчепіться від нас і щоб нашого духу тут не було! На це ваше червоне нюхало в мене вже колись рука свербіла! Щезни звідси, босяк!
Чоловік з червоним носом відсунувся назад.
- Задрипанці жижковські,- загудів він, відступаючи,- ваше щастя, що ми на нейтральному полі! Начувайтесь, коли прийдете на “Спарту”!
ПАН НАЧЕРАДЕЦЬ ПРО СЛОВ’ЯНСЬКУ НЕЗГУРТОВАНІСТЬ
Коли скінчився перший матч, уболівальники “Спарти”, пересичені цілою купою голів, забитих їхнім клубом, втратили інтерес до футбола. їм було байдуже до наступного поєдипку. Зате славісти захвилювалися, і їхні серця закала-талися від солодких сподівань.
Пан Начерадець сховав недопалок сигари в шкіряний кисет, випростався і потер руки. Спартанці стріли червоно-білі футболки непривітними посмішками: казали, що це комедіантська форма, якої вже давно не носять. Вони вважали, що найкрасивіша форма - “спартанська”, її колір гордий та гармонійний. Вікторіанці поділили з ними таку точку зору, і їхні оплески демонстративно поєдналися зі спартанськими, вітаючи “Адміру”.
Пан Габаско також дивився на команду “Славії” вороже. Серце вірного сина Жижкова і досі , щеміло при згадці про ганебну поразку, якої зазнала його команда від цього клубу. Та він стримав свої почуття і присягну вся у думці, що не дозволить собі принизитись до фанатизму.
Двадцята хвилина: після помилки Шимперського м’ячем заволодів Кліма, він ідеально одпасував Зігелю, котрий спокійно,
