- Шефеліне,- висловила дружина підозру,- ти випив!
- Людина, матінко моя, має свої турботи і радощі,- відповів пан Шефелін з гідністю.
- Шефеліне,- спитала дама погрозливо,- де ти набрався?
Пан Шефелін підняв три пальці до присяги. 4
- Тут, на цьому місці, Катержіно,- промовив він урочисто,- присягаю тобі, що я пив і пив багато. Не турбуйся. Я не такий. -
Раптом він заспівав:
Пити пиво,
Веселитись,
Це прекрасне диво - жити…
Це був не дуже мелодійний спів, але йшов він від щирого серця.
Пані Шефелінова поквапливо підігнала свого чоловіка кількома стусанами до дому і віддихалася тільки тоді, коли вони опинилися в своїй квартирі.
Тут вона продовжила допит:
- Де це ти так налигався, безстиднику такий, не соромно тобі, гультяю гультяйський, батько дітей, що люди з домі подумають, вони ж тепер всюду плескатимуть язиками, я дивуюся, як ти міг про це забути…
- Адже я кажу тобі, Катержіно,- відповів розвеселі-лий пан,- я пив, мусив пити, я не міг йому відмовити, коли ми тепер приятелі, а тому, Катержіно, я тепер п’яний, це тільки святий міг би втриматися…
- З ким це ти заприятелював?- допитувалася дружина.
- Тю на тебе, адже я весь час тобі про це товчу, ну, наче розмовляєш з колодою. І взагалі, скажи мені, жінко, де наречена?
- Яка ще наречена?
- Яка наречена? Я з цією жінкою збожеволію! Нічого не тямить. Та ж Емілька, моя донечка!
- Нещасна я жінка,- залементувала пані Шефелінова,- чоловіка маю п’яницю, дочка пустилася берега, хоч з мосту та й у воду…
- Нічого не пустилася, я тобі скажу… Між іншим, вона це ловко утнула… хі-х-хі… вона має голову, вона знає, який це світ…
Засмучена пані Шефелінова поклала чоловіка у ліжко, а потім лягла, пригнічена тяжкими турботами.
- До речі…- пробурмотів пан Шефелін і заснув,
