вчорашню пригоду. Як він вдерся до будинку на Цимбурковій вулиці, сповнений рішучості принести горе і нещастя, як старий Габаско був принижений і…
- Потім саме надійшов молодий і сказав, що він на все згодний,- скінчив пан Шефелін свою розповідь.
‘ - Ну а далі? - наполягала дружина.
- А що далі? Потім той молодий пішов, а ми посиділи зі старим, повеселилися і побалакали про різні речі. #
- І напилися,- схлипнула пані Шефелінова,- я вже розумію, чого тебе так розібрало. Напилися, люди мої золоті, але тому що…
Вона кинулась чоловікові на шию і пристрасно заговорила:
- Ось я і дивлюся, що ти прийшов додому тепленький. *Я ще кажу собі: що це? Це на нього не схоже. Він завжди
тримав себе в порядку… а тепер він, бідолаха, напився від радощів, що донечка буде щаслива… Ти мій чоловік хороший, прекрасний, так мені подобався, був такий кумедний. Мені було смішно, та я думала, хай відпочине. Без цього не буває, я радію, мій милий, я нічого не шкодую для тебе…
Пан Шефелін трохи різкувато вивільнився з обіймів захопленої дружини. Він почав ходити навколо столу, подзвякуючи дрібними грошима в кишені, а потім виголосив довгу промову, в якій прославляв свою мудрість і свої турботи про родину.
- Я вся тремчу!- скрикнула пані Шефелінова, і це була правда. Щоб заспокоїтися, вона зробила те, що роблять жінки в урочисті хвилини: почала варити каву.
Пан Шефелін знову всівся і вголос розмірковував, чи не слід йому все-таки провчити свою дочку паском. Розпусту ж треба карати.
- Ти не розумієш цього, старий,- запротестувала дружина,- тепер не так, як за наших часів. Тепер панує великий прогрес, і ніхто не питає у дівчини про її честь. Світ тепер, мій милий, такий модерний, що… навіть у найкращих домах бувають такі випадки…
Пан Шефелін з цим погодився, але додав, що все ж таки трохи відшмагати дівчину не пошкодило б.
- Ну, то відшмагай,-дозволила дружина,-відшмагай, старий, коли вже так хочеш, але з розумом, знаєш, з розумом відшмагай…
ЖЕНИХІВ НЕ МОЖНА ВБИВАТИ
У періоди гонінь та переслідувань Емілька подавалася до своєї тітки, панни Мейзлікової. Ця добра жінка жила з невеличкої крамниці на Панкраці, яка забезпечувала вулицю продуктами, овочами, глиняним посудом і взагалі всім, що треба в побуті. Жила вона самотньо, наче сова в дуплі дерева. Мала репутацію мудрої жінки, бо вміла відгадувати сни і давала надійним особам в борг. Сюди й втекла Емілька від суворого батька і вичікувала, коли пронесеться буря. Звідси вона завжди відходила втішена і обтяжена добрими порадами та бакалійними товарами для матінки.
