- Ну, от і пензлюй працювати! Чого тут прохолоджуєшся? Давай! Вперед! Піздуй на хуй!
Кобзар досить сильними, цупкими руками ухопив мене за плечі й розвернув до себе спиною. «Зараз або виїбе, або пенделя дасть!» - пролетіло у голові, і, щоб збити Кобзаря з панте-лику, я задав йому провокаційне питання:
- Де ви так навчилися модерно лаятись, Тарасе Григоровичу?
- Життя примусило! - суворо проказав він і через нетривку паузу додав: - Із Стусом часто спілкуємося, він мені про мордовські табори, я йому про казахів... отак одне одного табірного сленгу й повчаємо... Піздєц, канєшно, Росія-матушка заєбала!!!
По тих словах вигукнув: «За Вільну, Соборну, Незалежну Україну!», а потім тихенько додав: «Єбісь-провалісь ти, пад-ло молоде, якщо Україну з гівна не витягнеш, прокляну!» і дав мені підсрачника такої сили, що полетів я далеко-далеко і летів довго-довго, аж поки не втрапив у якусь річку. Почувся мені плюскіт води попереду, і я побачив перед собою водоспад, злякався і прокинувся...
- Тш-ш-ш-ш, - зашипіла на мене дружина, що висаджувала нашу донечку на горщик. - Дитину не розбуди!
Донечка, дарма що мала всього півтора рочка, уже була привчена вночі раз чи два ходити на горщик, навіть не розплющуючи уві сні оченят.
- Котра година?
- Пів на третю. Спи давай, - озвалася дружина.
І наснився мені тієї ночі такий сон, що буцім стою я в пустелі і навколо цілком даліанський пейзаж - пісок і небо, жовте й блакитне, і якісь покручені чорні стовбури дерев, наче поточені радіацією, ламають чітку лінію обрію. І відчуваю я приблизно те, про що писав Іздрик. «Знання і розуміння». Я знаю все, я розумію все. І подумки звертаюся до вищих сил допомогти мені зрозуміти шлях свій. І небеса, здається, чують мене, бо поволі, наче з пустельного марева, починає проявлятися переді мною величезна золота піраміда. Підмурок її складають дванадцять дорогоцінних каменів, а вся вона зроблена
зі щирого золота й діамантового скла. Всі обрії й вітри, сонце, зорі, небеса, всі струмені й проміння вільно вливаються і витікають з неї. «Це Золота піраміда Духу, - проказує мені невидимий голос. - Заходь у неї і сповісти всім, хто там є, про ВЕЛИКУ ЛЮБОВ!». Я роблю перший крок і, здається, зливаюся з Золотою пірамідою Духу. Тепер вже всі вітри, сонце, зорі й небеса, всі струмені й повітря так само легко вливаються в мене і виходять зовні. Тіло моє набуває пружності, кожен крок стає вивіреним і свідомим, і я вирушаю назустріч своєму призначенню. Невидима рука відкочує великий камінь онікс з підмурівка й через вузький отвір я заходжу до середини. І те, що я бачу, жахає мене! Бо всередині Золота піраміда Духу повна хижих дикобразів та пацюків. Величезною чорною масою вони повзають, гризучи залишки моркви й гнилого хліба, і вся золота підлога вкрита слизьким і смердючим шаром їхніх екскрементів. «Дикобрази й пацюки, - звертаюся я до них, подолавши хвилинне запаморочення. - Я прийшов до вас, щоб сповістити про ВЕЛИКУ ЛЮБОВ». Проте дикобрази й пацюки не слухають, ба й не звертають на мене щонайменшої уваги. Вони відразу побачили, що в руках моїх немає ані моркви, ані гнилого хліба й з першої ж миті спілкування втратили до мене будь-яку цікавість. Однак я все одно продовжую до них говорити: «Дикобрази й пацюки, я - брат Христа й Будди, нащадок Магомета, Зороастра, Мойсея, Конфуція та Лао-Цзи, всіх тих, хто приходив до ваших родичів і сповіщав їм про існування ВЕЛИКОЇ ЛЮБОВІ. І от я прийшов до вас - пагін могутній у корінні й тендітний у вітті, пагін грішний і злий, але світлий і добрий, адже добро не може існувати без зла, як і світло не може існувати без темряви, і чи не лежить початок одного в кінці іншого і навпаки? Пагін, який не загубився і не зламався у
