французького походження пан Ромпель видав книжечку під назвою «Гітлер - засновник держави Ізраїль», де на основі архівних документів беззаперечно довів та підтвердив змову Гітлера з представниками великого єврейсько-американського капіталу, щодо фінансування його кампанії проти Англії, а в разі перемоги вони отримають Палестину, де створять Вільний Незалежний Ізраїль, куди переселять увесь єврейський народ своїм коштом.
Так що, друзі мої, давайте відділяти мух від котлет, бо всі факти містечкової колаборації українців з німцями просто меркнуть перед фактами тотальної всеохопної співпраці самих же ж євреїв з Гітлером. Злочинність фашизму визнано! Го- локост євреїв визнано! І з цим погодився увесь світ! Але чому, чому, брати мої, євреї, ви не хочете визнавати український Голодомор таким самим геноцидом мого народу, у якого зламали карк, віднявши у нього 7 мільйонів життів? Чому ви, брати мої, євреї, не хочете так само визнати злочинність комуністичного режиму, який за статистикою забрав людських життів рази в три більше, ніж фашизм? Бо серед тих, хто створив злочинний СРСР, хто чинив насилля в Україні, хто влаштував Голодомор і масові розстріли, переважну більшість складали євреї (за статистикою до 80 % керівного складу)? Бо той, хто придушував українську незалежність у 1918-1921 роках, був
Лейба Бронштейн, а операцією «Вісла» керував Лазар Кага-нович? Чому ви, брати мої, євреї, коли я, так само, як і ваша молодь, вигукую: «За Вільну, Незалежну, Соборну Україну!» -тикаєте у мене пальцем і кричите: «Обережно, фашистська зараза!»? Давайте не будемо пересмикувати!!! Якщо тягнути всі ті старі хвости в наше життя, добра не вийде! Хто старе пом'яне - тому око геть! Нам із вами жити в цьому світі, і я хочу, щоб це життя було добрим і щасливим, щоб різна обрізана й необрізана наволоч замість заплутати й зіштовхнути нас лобами сама захлинулася у своїй злобі й впала в ту могилу, яку для нас із вами риє.
«Тому давайте, - як каже краща подруга моєї мами пані їда Анатоліївна, наслідуючи вислів Горбачова, - розберемося і з'ясуємо питання «ху із ху?»
- Ти розумієш, Оресте, - каже вона мені, коли ми трошки вип'ємо й ведемо теревені на різні теми, - є жиди, а є євреї! Так само є хохли й малороси, а є українці. Є москалі та кацапи, ой, звиняй, - росіяни. Єврей, українець, росіянин - усе це характеристики людей, що чітко стоять на певних націоналістичних засадах, твердо й свідомо ідентифікуючи себе як представників певної етнічної належності, що ставляться одне до одного з врівноваженою повагою та усіляко демонструють готовність до позитивного діалогу, конструктивного підходу щодо вирішення виникаючих проблем та абсолютно виключають зі своїх відносин можливість обопільних звинувачень у історичній, ментальній, духовній чи культурній неповноцінності, бо ті звинувачення ні до чого доброго не призводять. У той час, як «жиди», «хохли», «москалі» та «кацапи» - це певні виродки з- поміж чистих та щирих націоналістичних душ, що весь час перебувають у стані латентної агресії одне до одного, продукуючи постійний негатив, множачи чвари, непорозуміння, сіючи розбрат, плітки, недовіру між собою, що й виливається у конфлікти, перманентні бійки, взаємні претензії, звинувачення та образи щодо розумової, культурної чи ментальної недорозвиненості представників вищеназваних етносів. Тут треба зазначити, що всі вищенаведені категорії можуть за певних умов створювати часом дуже цікаві комбінації, наприклад, укро-жидо-кацап чи просто хохло-жид, чи жидо-росіянин, з понад усіх можливих варіантів мені навіть довелося бачити жидо-кацапо-єврейського хохла з ментальними ознаками укро-росіянина, що за певних умов виглядав абсолютним москалем. Здогадайся, хто це? Ну, звичайно, наш нинішній прем'єр-міністр чи то пак міністр економіки (я погано на цьому розуміюся), який будучи абсолютним євреєм, просив у Москві знижку для України на нафту.
Отак приблизно каже мені найкраща подруга моєї мами їда Анатоліївна - чистокровна єврейка та корінна киянка в усіх поколіннях.
- А хто ж тоді, на вашу думку, Зарізович? - питаю я про художнього керівника, головного режисера Великого Державного Театру, в якому працюю.
- Жидяра! Конкретний, пархатий жидяра! - каже їда Анатоліївна, і це мене обурює, бо я не хочу працювати під орудою «конкретного пархатого жидяри», а волію бачити в Ігорі Юрійовичу натуру благородну, високу й натхненну.
