Енеїда

Маріки,

48] З краю Лавренту. А Фавновим батьком був Пік; називав він

49] Батьком, Сатурне, тебе: найстаріший ти родоначальник.

50] З волі богів не мав він ні сина у роді своєму,

51] Ні з чоловіків нікого, бо кожен ще в юності гинув.

52] Охороняла весь дім і хазяйство велике єдина

53] Донька, що вже на виданні була, до подружжя дозріла.

54] З нею побратись бажало багато, весь Лацій великий,

55] Ціла Авзонія; перед всіма, однак, Турн прехороший,

56] З діда і прадіда можний, якого й дружина царева^[234]

57] З запалом дивним бажала за зятя собі поєднати;

58] В дивах страшних цьому божа, проте, супротивилась воля.

59] Ріс у середині дому, в високих будівлях найдальших,

60] ^[235]Лавр із листям святим, його в страху віки зберігали.

61] Кажуть, що батько Латин, коли перший споруджував замок,

62] Трапив на нього і Фебові сам посвятив, а від нього

63] Й мешканців міста лаврентами звав він. На самім вершечку

64] Роєм густим — це дивно й промовити! — бджоли осіли,

65] З шумом великим крізь чисте повітря злетівши, і разом

66] Ніжками поміж собою зчепились; і так от неждано

67] З віття зеленого звис цілий рій. Ворожбит же відразу

68] Став говорити: «Я бачу, що з краю чужого надходить

69] Муж, а з ним цілий загін, вони всі у такому ж простують

70] Напрямі й з того ж бо самого боку^[236] приходять, щоб взяти

71] Владу над замком. Коли ж на самім вівтарі запалала

72] Чиста соснина пахуча й Лавінія–діва стояла

73] Поруч із батьком, здавалось (ой леле!), що довге волосся

74] Стало палати і одіж усю обхопило тріскуче

75] Полум'я, вмить зайнялися і коси, й пов'язка перлинна;

76] В димі й жовтавому світлі повита, вона розсівала

77] Бризки Вулкана по цілому дому. Усе це здавалось

78] Дивним із вигляду й надто жахливим. Усі гомоніли,

79] Що надзвичайна й преславная доля на неї чекає,

80] Та для народу велику війну ці ознаки ворожать.

81] Занепокоєний чудом цим, цар до оракула Фавна,

82] Віщого батька, по раду до гаю іде в Альбунею,

83] До джерела лісового, що з нього вода йде священна

84] З гулом, і з чорного гирла отруйливо сіркою пахне.

85] Люди з племен італійських і вся Енотрійська країна

86] Ради в потребі шукають. Коли принесе свою жертву

87] Жрець і на руна вовнисті овечок порізаних ляже

88] В ніч мовчазну і сон його зломить, він бачить багато

89] Дивно літаючих марев та їх голоси розмаїті

90] Чує й розмову з богами веде, й в глибині Авернійській

91] Навіть з самим Ахеронтом говорить. Сам батько Латин тут

92] Віщих проречень просив і дрібних овець повношерстих

93] В жертву аж сотню приніс по обряду і, зверху прилігши,

94] Відпочивав на розстелених рунах. З високого гаю

95] Враз пролунав несподіваний голос: «Гей ти, мій нащадку,

96] Доньку подружжям злучити з латинцями ти не