старайся,
97] Не довіряй і весіллю, що вже тут готують, бо прийдуть
98] З краю чужого зяті, які, з нами з'єднавшись, підіймуть
99] Наше ім'я до небес, і з їхнього племені внуки
100] Землі усі, що сонце в мандрівці між двох океанів
101] Їх оглядає щодня, під ногами своїми побачать,
102] Їхнім законам слухняні». Цих батькових Фавна проречень,
103] Цього наказу в безмовній тьмі ночі Латин не задержав
104] Як таємницю, вже широко вістка несла їх на крилах
105] Скрізь по авзонських містах, коли флот до зеленої греблі
106] Лаомедонтове військо[237] біля узбережжя в'язало.
107] Тут–то Еней і військові вожді із Іулом прекрасним
108] В тінь під гіллям високого дерева всі полягали
109] Й учту готують. Пшеничні коржі підкладають під страви
110] На моріжку на зеленім (так сам напутив їх Юпітер),
111] Нив золотаві плоди покладають на хлібне підложжя.
112] А як поїли все інше, то скудність їди їх склонила
113] І до Церериних скудних дарів теж зубами узятись.
114] Отже, ламали руками й завзятими щоками віщі
115] Печива круглі[238] і не пощадили хлібин квадратових.
116] «Гей, ми столи вже з'їдаємо», — крикнув Іул і відтоді
117] Не жартував. Ці слова уперше кінець сповістили
118] Їхніх трудів, підхопив їх відразу ж із уст його батько,
119] І, божественними всіми знаменнями вражений, мовив:
120] «Здрастуй, о земле, мені подарована присудом долі!
121] Вірні троянцям пенати, привіт вам! Тут дім мій, отут же
122] Буде й моя батьківщина. Бо батько Анхіс так, це добре
123] Я пам'ятаю, тлумачив мені судьби таємниці:
124] «Сину, заїдеш ти на узбережжя, тобі незнайомі,
125] Й голод тебе приневолить столи навіть з'їсти, як їжі
126] Обмаль там буде, тоді аж ти, втомлений, врешті, надійся
127] Власної хати; затям збудувати там дім власноручно
128] Й валом скріпити». І це був той голод і це те останнє,
129] Що нашим злигодням край покладе.
130] Отже, до діла, і весело ранком, як сонечко зійде,
131] Звідаймо, що то за землі, які тут є люди, де місто
132] Має народ цей, від пристані в напрямах різних ходімо.
133] Гей же, зливайте Юпітеру жертву тепер, помоліться
134] Духові батька Анхіса і винами стіл заставляйте».
135] Так промовляє, й галуззям зеленим обличчя вінчає[239],
136] Й молить місцевого бога, і Землю, що поміж богами
137] Перша, і німф, і ріки, яких дотепер ще не знає,
138] Й Ніч, і світила, що сходять вночі, і Юпітера з Іди,
139] Й матір фрігійську[240], по черзі, і рідних обох[241] призиває,
140] Що під землею і в небі. Тут батько всесильний аж тричі
141] З неба ясного гримить, і своєю рукою стрясає,
142] Й хмару показує, золотом променів сонця облиту.
143] Тут несподівано шириться вістка в троянському війську,
144] Що уже день надійшов, коли місто їм слід
