приношу.
146] Це ж бо те плем'я давнійське[283], що так же й на тебе війною
147] Йде безпощадно; якщо вони виженуть нас, то не буде
148] Сумніву, що під ярмо й всю Гесперію зможуть скорити
149] Й завоювати її від краю морського до краю.
150] Дай же й прийми запоруку взаємну; бо є в нас до бою
151] Сили готові, є мужність, досвідчене в війнах юнацтво».
152] Так тоді мовив Еней, а він на уста його, й очі,
153] І на все тіло промовця уважно і довго дивився
154] Й так відповів: «Як я радий тебе, наймужніший із тевкрів,
155] Тут і прийнять, і пізнати. Виразно пригадую голос
156] Батька твого, Анхіса великого, вигляд і мову!
157] Я не забув, як прямуючи до Саламіна, нащадок
158] Лаомедонта Пріам одвідав сестри Гесіони
159] Царство та ще й завітав у холодну країну аркадську.
160] Юність найпершими квітами лиця мені засівала,
161] Я дивувався з тевкрійських вождів, дивувався і з сина
162] Лаомедонта. Найвищий же був із усіх тих героїв
163] Саме Анхіс. Молоде моє серце аж рвалось до нього
164] Заговорить і правицею щиро потиснуть правицю.
165] І, захопившись, повів я його аж до мурів фенейських.
166] Він же, відходячи, в дар залишив сагайдак мені дивний
167] З стрілами в ньому лікійськими, й золотом ткану хламиду,
168] І золоті дві узди, що Паллант зберігає їх, син мій.
169] Отже, правицю мою подаю вам, якої хотіли,
170] Й з вами союзом лучуся. А завтра, лиш ранішнє світло
171] Зійде на небо, в добрі відпущу вас, дам військо й підмогу.
172] Свято ж тим часом щорічне оце, якщо в дружбі прийшли ви,—
173] З нами святкуйте врочисто — адже відкладать не годиться —
174] І відтепер до учт товариських уже привикайте».
175] Так промовляє й наказує знову бенкет готувати,
176] На мураві розставляє відсунені кухлі й садовить
177] Сам він гостей; а Енея окремо шанує і садить
178] В крісло кленове, шкурою лева гривастого вкрите.
179] А юнаки, що для цього призначено їх, із жерцями
180] Навперебій накладають посмажене м'ясо волове,
181] Сиплють в ковші подарунки Церери і Вакхом частують.
182] Тут і Еней, і троянське юнацтво смаженю ту їли,
183] З довгої спини вола, і жирну утробу жертовну.
184] А вдовольнили свій голод і прагнення їжі минуло,
185] Мовив тоді цар Евандр: «Цей празник, бенкет по обряду,
186] Й цей ось вівтар для могутнього бога ми тут встановили
187] Не з забобону пустого, богів не шануючи давніх,—
188] Але тому, ти мій гостю троянський, що з скрути страшної
189] Ми врятувались, то й честь відновляємо здавна належну.
190] Передусім на цю скелю поглянь, що у зломах звисає,
191] Як там розкидано купи каміння, яка он самотня
192] Хижа гірська, як на порох розсипались скелі величні.
193] Тут–то простора печера була, що далеко тягнулась;
194] Жив у печері тій Как, ця страшна півлюдина