муки!).
488] В пасоки гнійних потоках, в обіймах мерзенних, у довгих
489] Муках вбивав їх. За зброю вхопилися мучені, врешті,
490] І облягли ошалілого ката в його ж таки домі;
491] Помічників повбивали, закидали жаром покрівлю.
492] Він серед січі тікає в країну рутулів, до Турна,
493] Що обороною став побратимові. Праведним гнівом
494] Вся етрурійська земля розгорілась, жадають, щоб видать
495] Їм на скарання царя, бо війною ідуть. Полководцем
496] Настановлю я тебе тисячам тим, Енею, бо густо
497] Товпляться вздовж узбережжя на суднах, до бою взивають.
498] Жрець лиш старий їх тримає, судьбу їм пророчить: «Добірна
499] Молодь меонська[300], ви, древніх героїв квітучая сило,
500] Біль справедливий на ворога рве вас; гнів слушний Мезенцій
501] Так розпалив. Та ніхто з італійців не може обняти
502] Провід в такому народі, шукайте чужих полководців».
503] Сили етруські тоді розмістились на цьому роздоллі,
504] Божих пророцтв налякавшись. Сам Тархон послів посилає,
505] Щоб передати мені ту корону і берло та інші
506] Влади ознаки і просить у табір прийти та обняти
507] Владу в тірренців. Та виснагла старість моя із роками
508] І скостеніла мені заважає сягати по владу;
509] Вже–бо і сила, до подвигів здібна, минулась. А сина
510] Я прихиляв би до цього, якщо б через матір сабельську
511] Кров не змішалась і звідси він частки не мав батьківщини.
512] Ти ж, що й вік твій, і рід із судьбою у згоді, відважся,
513] Вируш, керманичу тевкрів, вождю італійців хоробрий,
514] Крім того, я ще Палланта додам тобі, втіху й надію
515] В мене єдину; нехай під твоїм він началом звикає
516] Марсову службу нести і воєнної справи учитись.
517] Бачачи подвиги мужні твої, в молодому ще віці
518] Хай тебе цінить. Аркадських я дам йому вершників двісті,
519] Вибрану силу юнацтва, і стільки ж він дасть і від себе».
520] Ледве промовив він це, як сумно спустили додолу
521] Очі Еней, син Анхіса, й Ахат, його вірний товариш,—
522] Горя багато в зажуренім серці вони б розважали,
523] Та Кітерея з високого неба знаки подала їм,
524] Бо із ефіру раптова їм блискавка ясно мигнула.
525] І загриміло, здавалось, що світ увесь валиться раптом;
526] Всім причувалось, що сурми тірренські заграли в повітрі.
527] Всі озирнулись на небо, а звідти невпинно доходив
528] Грім лункодзвонний; на світлих прогалинах неба, крізь хмари
529] Видно, як зброя червоно горить, як дзвенить від ударів.
530] Всім це затьмарило ум, та один лиш з героїв троянських
531] Голос пізнав, зрозумів заповіт материнський і каже:
532] «Ти не допитуйся навіть, мій друже, які–то події
533] Чуда оці нам пророчать: Олімп мене кличе, богиня,
534] Мати моя, обіцяла послати мені цю ознаку,
535] Як розгориться війна, і на поміч із неба подати
536] Зброю Вулкана.
