537] Скільки смертей лаврентійців нещасних чекає! Як тяжко,
538] Турне, заплатиш мені! Як у хвилях своїх ти багато
539] Будеш котити щитів, і шоломів, і трупів героїв,
540] Батьку наш Тібре. Хай топчуть союзи, війни хай бажають».
541] Тільки слова ці промовив, встає із високого крісла,
542] Й на Геркулесовім вівтарі згаслий вогонь розбудивши,
543] До невеличких пенатів підходить і ларів, знайомих
544] Щойно від вчора. Евандр і вся молодь троянська по черзі
545] Вибрані вівці у жертву з належним обрядом приносять.
546] Потім до суден своїх він відходить одвідати друзів.
547] З них вибирає собі він хоробрістю знаних, щоб разом
548] З ним на війну вирушали, його проводжали, а інші
549] Долі рікою пливуть, без напруги, щоб там передати
550] Вістку від батька Асканію, що тут нове приключилось.
551] Коней тевкрійцям дали в ту дорогу на ниви тірренські;
552] А для Енея підводять найкращого: лев'яча шкура
553] Зверху коня покриває, блищать золоті на ній кігті.
554] Вістка містину малу облітає, що вершники скачуть
555] По узбережжю владики тірренців[301]. В журливій тривозі
556] Жертви богам матері обіцяють подвійні; чим ближче
557] Вже небезпека, тим більша тривога, стає все страшнішим
558] Марса лице. Тоді батько Евандр, на прощання стиснувши
559] Сина правицю й нестримно над ним заридавши, говорить:
560] «От щоб Юпітер вернув мені давні роки проминулі,
561] Вигляд тодішній, коли під Пренестом я знищив ворожі
562] Лави передні і купи щитів попалив переможно
563] Й цею правицею скинув у Тартар Ерула– владику!
564] Він як родивсь, три душі йому (страшно сказать!) дарувала
565] Мати Феронія, й тричі його довелось побороти,
566] Смерті прийшлось доконать його тричі. Проте ця правиця
567] Душі всі три узяла в нього й стільки ж і зброї забрала.
568] Не одривався б тут, сину, з твоїх я обіймів солодких,
569] Над головою б сусіда не зміг глузувати Мезенцій,
570] Стільки жорстоких убивств не вчинив би залізом ніколи
571] І не здолав би стількох громадян відібрати у міста.
572] Згляньтесь, богове, й Юпітере, царю богів премогутній,
573] Над аркадійським царем, уклінно–бо вас я благаю:
574] Батьківські просьби прийміть. Якщо ваша ласка, як доля
575] Цілим Палланта мені збереже, якщо маю дожити
576] Дня, щоб побачить його і зустрітися з ним,— то, благаю,
577] Дайте дожить, а труди перетерпіти всі я готовий.
578] Та якщо, доле, готуєш таке, що й сказати лякаюсь,
579] Зволь же негайно, негайно жорстоке життя скоротити,
580] Поки ще горе непевне й не знаю, чого сподіватись.
581] Поки в обіймах держу тебе, сину, мій скарбе, єдина
582] В старості втіхо, щоб вісник жахливий не зранив у мене
583] Слуху мого». Жаль такий виливав при останнім прощанні
584] Батько. Зомлілого з болю додому несли його слуги.
585]
