676] «Сестро, ось–ось моя збудеться доля — мене ти не стримуй.
677] Підемо ми, куди бог закликає і доля незламна.
678] Зважився я позмагатись з Енеєм і зважився в вічі
679] Глянути смерті гіркій. Безславного, сестро, ніколи
680] Ти не побачиш мене. Лиш шалом цим дай відшаліти».
681] Так промовляє і, скочивши з повоза, мчить через поле,
682] Через ворожі ряди і вихор летючої зброї,
683] В смутку сестру залишивши, й ряди бойові розриває
684] В бігу швидкому. Як з верху гори десь відірветься скеля,
685] Вітром відламана, що її злива підмиє, чи років
686] Давність, підкравшись, потроху розточить, і в прірву глибоку
687] Раптом летить із великим розгоном гора зрихлявіла,
688] Скаче по грунту і все, загортаючи, рве за собою,—
689] Ліс і худобу, й людину,— прорвавши ряди бойовії,
690] Турн так до мурів міських полетів, там де густо спливала
691] Кров'ю земля й де свистіли списи у повітрі. Рукою
692] Знак подає він і так промовляє: «Спиніться, рутули,
693] Стримайте зброю й латини, яка не була б уже доля,
694] Буде моя вона. Сам я повинен, по правді, за всіх вас
695] Змити за зламане слово вину й розв'язать все залізом».
696] Всі відійшли із середини й місце йому уступили.
697] Батько Еней, ім'я Турна почувши, свій замок лишає,
698] Мури лишає високі, і всі на путі перепони
699] Геть усуває, і, всякі свої відкладаючи справи,
700] Радості стримать не може, лиш брязкає зброєю грізно,
701] Наче Афон, або Ерікс, або й Апеннін сам, наш батько[451] ,
702] Буйно дубами шумить і веселе чоло, оповите
703] Снігом, до неба підносить. Уже і рутули, й троянці
704] Навперегін, уже очі й італи на нього звернули,
705] Й ті, що на мурах високих були й їх згори боронили,
706] Й ті, що внизу тараном розбивали твердиню, всі разом
707] Скинули зброю із себе. Могутній Латин із героїв
708] Дуже дивується, що хоч у різних околицях світу
709] Десь народились, а тут ізійшлися боротись залізом.
710] Ті ж, коли вільно відкрилося поле широке, списами
711] З віддалі кинули й наскоком в бій рукопашний вступили —
712] Аж задзвеніли їх мідні щити і земля застогнала;
713] Вої ж удари мечів ще подвоюють,— щастя і мужність
714] Разом сплелись тут в одно. Так часом на Сілі