792] З хмар золотих, так промовив Олімпу володар могутній:
793] «Де ж бо, дружино, кінець цьому? Й що тут лишається, врешті?
794] Знаєш ти добре сама й признаєшся у тому, що богом
795] Рідним цієї країни судилось Енеєві бути[455].
796] Доля його понад зорі аж винесе. Що ж ти готуєш?
797] Що за надію ти маєш, заклякнувши в хмарах холодних?
798] Чи випадало, щоб ранили бога смертельно, чи дати
799] Турнові вирваний меч,— бо Ютурна чи має без тебе
800] Силу яку, щоб знов переможені сил набирали?
801] Все це, нарешті, облиш і послухай мойого прохання:
802] Хай твого серця не сушить прихований біль, із солодких
803] Уст твоїх хай не виходять до мене сумні оці скарги.
804] Все до межі вже дійшло. Могла ти троянців гонити
805] Всюди, по землях, по морю, і війни страшні учиняти,
806] Дім руйнувати, весілля мішати зі смутком,— цього я
807] Більш не дозволю». Так мовив Юпітер. Сатурнова ж донька
808] Очі додолу спустила та й каже: «Тому, що я знала,
809] Можний Юпітере, цю твою волю, нерадо я Землю
810] Й Турна лишила. Не бачив би ти, як сиджу я самітна
811] На небесах і зношу тут правду й неправду. В вогненну
812] Хмару сповита при самих рядах я б стояла й тягнула
813] Тевкрів у битви нещасні. Я бідному братові поміч,
814] Правда, Ютурні порадила дати, дозволила й більше —
815] Зважитись, щоб рятувати життя нещасливому брату;
816] Та не веліла я їй, щоб лук натягала й пускала
817] Стріли. Що так воно є — клянусь джерелом невблаганним
818] Стікса самого. Для нас же, небесних богів, це єдина
819] Клятва священна. Але відтепер я усім поступаюсь
820] І ненависні лишаю бої. Одного лиш прошу я,—
821] Й жодним одвічним законом тут доля не в'яже нікого,—
822] Лиш задля Лацію й гідності влади твоїх же підданих.
823] Скоро вже мир укладуть між собою щасливим подружжям,—
824] Хай вже так буде,— як згоду й закони складуть, не наказуй
825] Ти самобутнім латинам зміняти старе своє ймення,
826] Мову й одежу, стати троянцями й тевкрами зватись.
827] Лацій хай буде й альбанські царі хай будуть тут вічно,
828] Римський хай рід італійською доблестю буде могутній.
829] Троя пропала, дозволь їй пропасти із іменем разом».
830] Каже, всміхнувшись, творець і людей, і всієї природи:
831] «Справді, сестра ти Юпітера й друга Сатурнова парость,