святиню,
185] З волі його збудували, щоб змити нещасну провину.
186] Постать таку спорудить величезну Калхант наказав їм,
187] Бантини збивши дубові, її аж до неба піднести,
188] Так, щоб крізь брами її й через мури міські не втягнути,
189] Щоб у священних обрядах народ не знайшов охорони.
190] Хай би зневажила ваша рука цей дарунок Мінерві,—
191] Стріне Пріамове царство й фрігійців руїна велика,
192] Хай же на нього самого відвернуть проклін цей богове.
193] А як затягнуть до міста цей дар ваші руки, війною
194] Азія аж до Пелопових мурів[39] великою піде;
195] Доля така ж і наших онуків колись дожидає».
196] Хитрощам цим і лукавству митця в віроломстві Сінона
197] Віри йняли. Піддалися на сльози нещирі і підступ
198] Ті, кого навіть Тідеїв син, навіть Ахілл ларісійський
199] Не подолали, ні тисячі суден, ні років десяток.
200] «Щось іще більше й страшніше нам впало, нещасним, у вічі
201] й сповнило страхом серця, що ніякого лиха не ждали.
202] [40]Лаокоон, що жерцем був, Нептунові жеребом даний,
203] Жирного в жертву бика урочисто при вівтарі різав.
204] Аж із Тенеда по хвилях спокійних — тремчу, як згадаю,—
205] В звоях великих два змії на море злягли і прямують
206] Просто до берега; груди і гриви криваві їх вище
207] Хвиль виринають, над морем здіймаються, решта їх тіла
208] Рівно по морю простерлась великими в звоях хребтами.
209] З шумом запінилось море; от вийшли на землю, їх очі,
210] Кров'ю наповнені, іскрами сиплють; дрижать язики в них,
211] Лижуть з сичанням пащеки. Лиш глянули ми — сполотніли
212] И порозбігались. Вони ж у рішучім розгоні прямують
213] Просто до Лаокрона. І спершу тіла обкрутили
214] Двох невеликих синів його змії обидва і давлять
215] Та роз'їдають суглоби. А потім так само й його вже,
216] Що ухопився за зброю й на поміч синам поспішає,
217] Ловлять і в звої великі обкручують тісно. Два рази
218] Впоперек вже і його обвинули і потім ще двічі
219] Шию хребтами, лускою покритими, тісно обвивши,
220] Високо вгору і голови, й шиї над ним піднімали.
221] Він одночасно вузли ті руками розсунути хоче,
222] В пасоці чорній увесь, отрутою стьожки священні
223] Збризкані, й крики жахливі його аж до неба сягають.
224] Зранений віл так реве, від жертовної вирвавшись смерті
225] Й скинувши з шиї сокиру, яку йому вбито невміло.
226] Змії обидва чимшвидше у храм поповзли Трітоніди[41]
227] Грізної, вгору на замок, залізли під ноги богині
228] Й там заховались під круглим щитом. Тоді знову занило
229] Кожному серце, жахом новим оповите. Це кара
230] Справді заслужена, кажуть, за вчинений злочин спіткала
231] Лаокоона, що вістрям пройняв ту священну споруду,
232] Вбив в її спину свій спис нечестивий. Кричать усі гучно,
233] Щоб ту споруду на місце призначене ввести й
