благати
234] Ласки богині.
235] Мур розриваємо ми і міську відчиняєм твердиню.
236] Всі приступають до діла, під ноги колеса підводять,
237] Линви міцні на шию силяють, і клята споруда,
238] Зброєю плідна, вступає у мури. А юні дівчата
239] Й хлопці довкола співають їй гімни, радіють, як можуть
240] Линви торкнутись. Вона посувається. Й грізно вкотилась
241] В місто, в середину саму. Ох, краю ти мій Іліоне,
242] Божий приюте, у війнах прославлені мури дарданські!
243] В брамі, на самім порозі, разів аж чотири спіткнулись[42],
244] В череві брязнула зброя разів аж чотири. Проте ми
245] Прагнем свого у безтямі, засліплені до божевілля,
246] Й ту проклятущу потвору на замку своєму вміщаєм.
247] Тут і Кассандра майбутнє тоді з своїх уст віщувала,
248] Тевкри, проте, до тих уст, що сам бог наказав їм, ніколи
249] Віри не мали. Нещасні ми в день, що останнім мав бути
250] Всім нам, ще й храми у місті прибрали у зелень святкову.
251] Небо тим часом кругом обернулось, і ніч здійнялася
252] Із океану і пітьмою землю покрила і небо,
253] Вкрила також мірмідонське лукавство; і тевкри на мурах
254] Змовкли, бо сон їм утомлене тіло зморив. Із Тенеда
255] Вже надпливала аргейська фаланга; до бою готові
256] Судна у них, у мовчанні, крізь приязну місячну тишу,
257] Їдуть до добре відомого їм узбережжя. Аж раптом
258] Блиснув вогонь на царському судні[43]. Сінон, врятувавшись
259] З ласки неправої долі, в цій хвилі данайців, що в кінськім
260] Череві досі ховались, виводить, їм нишком соснові
261] Схови одкривши,— відчинений кінь їх на світ випускає.
262] Жваво вожді з деревища порожнього перші вилазять:
263] Стенел з Тессандром, Улісс лиховісний — по спущеній линві,
264] Неоптолем, внук Пелея, Тоант, Акамант і раніше
265] Інших — Махаон, за ним Менелай і сам майстер тієї
266] Хитрої штуки — Епей; в місто, сном і вином оп'яніле,
267] Входять усі і, убивши сторожу, в відчинені брами
268] Військо впускають, загони, що в змові були, об'єднавши.
269] Був саме час, коли в дар від богів нам надісланий перший
270] Сон огортає знеможений люд, милим гостем приходить,
271] В хвилі тій Гектор приснився мені, засмучений дуже;
272] Плакав рясними сльозами, понесений возом[44], як з ним це
273] Сталось колись; обкипілий весь чорною кров'ю, в пилюці;
274] Ремінь у ноги напухлі уп'явся. Ох, як виглядав він,
275] Як же не схожий на Гектора був він того, що вертався
276] В зброї Ахілловій[45] з бою або як на судна данайські
277] Кидав фрігійські вогні[46],— брудна борода обгоріла,
278] Злиплось волосся в крові, і ранами весь він укритий,
279] Що коло мурів отчизни він стільки зазнав їх у битвах.
280] І мимоволі, здавалось, заплакав я сам і крізь сльози
281] Мовив тоді до героя, озвавшись сумними словами:
282] «Світло Дарданії, тевкрів надіє з надій найвірніша,
