283] Де ти так довго барився, з якої країни приходиш?
284] Гекторе, наш довгожданий, гей, як ми тебе привітаєм
285] Після сконання стількох твоїх рідних, по злигоднях всяких
286] Цілого люду і міста, ослаблені дуже на силах?
287] Чом це я рани ці бачу?» А він на те все ані словом,
288] Не відповів на ті марні питання; і, важко зітхнувши,
289] Мовив лиш: «Сину богині, тікай, від пожежі рятуйся;
290] Вдерся вже ворог на мури, вже валиться Троя висока.
291] Досить, проте, й для вітчизни цього, й для самого Пріама.
292] Збройній руці якби можна Пергам рятувати, то, певно,
293] Ця ось правиця моя врятувала б. Святі свої речі
294] Троя тобі доручає й пенатів; бери їх з собою,
295] Будеш в них мати супутників долі; великих шукай їм
296] Мурів; ти сам побудуєш ті мури, проїхавши море».
297] Мовив це й в руки узяв він і Весту могутню, й пов'язки[47],
298] І негасимий вогонь, і з святилища все це виносить.
299] Зойками різноманітними повниться місто тим часом
300] Більше й все більше,— хоч батька Анхіса домівка стояла
301] Осторонь інших, густими деревами щільно укрита,—
302] Зброя бряжчить все ясніше і жах навкруги навіває.
303] Я прокидаюсь од сну й на покрівлі, до самого верху
304] Вибігши миттю, стою й насторожую вуха уважно.
305] Так це, як з вихром шаленим пожежа впаде на засіви
306] Чи як бурхливий струмок у гірську переміниться річку
307] Й поле заллє і жниво розкішне зруйнує, всю змиє
308] Працю волів, позносить ліси на узгір'ях,— і стане
309] Оторопілий пастух на скалі і той слухає гомін.
310] Тільки тепер стало ясно усім, яка у них вірність:
311] Підступ данайський відкрився. Уже Деїфоба оселя
312] Впала, велична, Вулканові в жертву, уже загорівся
313] Близький сусід Укалегон[48],— Сігейська затока палає
314] Світлом відбитим. Лунають десь сурми, гук воїнів чути.
315] Зброю вхопив я безтямно, хоч що вже тепер у тій зброї?
316] Та спалахнув я бажанням зібрати загін і на замок
317] Кинутись разом,— шаленство і гнів навіть розум виводять
318] Із рівноваги,— збагнув я, як гарно загинути в битві.
319] Вирвавсь тим часом Пант Отріад з–під ахейської зброї
320] (Феба жерцем був у нас він на замку), в руках ледве держить
321] Утвар священну, богів переможених, внука малого
322] Й мов непритомний біжить до порогів. «Гей, Панте,— волаю,—
323] Як рятуватися нам, яку боронити твердиню?»
324] Ледве я встиг це промовить, як важко зітхнув він і каже:
325] «Б'є вже остання година, Дарданії день неминучий.
326] Ми лиш колишні троянці, колись Іліон був і слава
327] Тевкрів велика була, та все те Юпітер жорстокий
328] В Аргос цілком переніс, а тепер он панують данайці
329] В місті палаючім. В мурах, всередині, кінь височенний
330] Збройних мужів з себе сипле, звитяжний Сінон з нас глузує
331] Й сіє пожар. Одні напливають у навстіж відкриті
332] Брами,— без ліку, з великих Мікен їх причалило