неї,
383] Люто–бо шию свою підняла вона темно–зелену,—
384] І лянувши, так затремтів Андрогей і почав утікати.
385] Ми на них лавою сунемо й збройно кругом обступаєм.
386] І незнайомих з місцевістю й лютим охоплених жахом
387] Стелимо трупом, і спершу сприяє роботі цій доля.
388] Успіхом цим запалившись, Кореб до своїх покликає:
389] «Друзі, де доля й рані нам дорогу рятунку вказала
390] Й де нам прихильність являє, туди ми за нею ходімо:
391] Нумо, щити заміняймо й данайські візьмімо відзнаки;
392] Підступ чи мужність це буде, хто стане питать, коли йдеться
393] Про ворогів? Самі зброю дадуть». Так сказав і гривастий
394] Із Андрогея шолом надіває, і щит, що мав пишний
395] Герб, він бере собі, меч він аргівський до боку чіпляє.
396] Те саме роблять Ріпей і Дімант, і за ним уся молодь
397] Радо, і кожний з них зброїться в свіжу добичу. Йдемо всі,
398] Межи данайців вмішавшись, та бог не пішов наш за нами.
399] Темної ночі цієї, у січі зустрівшись, багато
400] Билися ми, багато ахейців послали до Орка.
401] До кораблів своїх, до узбережжя одні з них тікають,
402] Інші, в ганебнім перестраху, знов у те черево кінське
403] Лізуть і криються там, у знайомій уже їм утробі.
404] Гей, ні на що проти волі богів нам не слід сподіватись.
405] Ось витягають Кассандру, Пріамову доньку, з святого
406] Храму Мінерви; розпатлані коси у неї, до неба
407] Марно підводить палаючі очі; підняти лиш очі
408] Може вона, бо руки їй ніжні в окови закуто.
409] В лютому шалі Кореб не міг цього знести і кинувсь
410] В саму середину тої фаланги, собі на загибель.
411] Всі ми за ним поспішаєм і в збиту вриваємось січу.
412] Вперше тоді із покрівлі святинь наших сипнулись
413] Густо удари на нас, і зчинилась різня нещаслива.
414] Виглядом зброї і грецьких шоломів вони обманулись.
415] З криком гучним і данайці тоді, озлобившись за втрату
416] Дівчини, в наступ пішли, Аякс поміж ними завзятий,
417] З ним два Атріди і слідом усе долопійське їх військо.
418] Так противійні ударять на себе вітри, як зірветься
419] Буря, і Нот, і Зефір, а зі сходу як злине на конях
420] Евр і ліси заскриплять, скаженіє Нерей із тризубцем[49],
421] Аж у найглибших безоднях морськії запіняться хвилі.
422] Навіть і ті, що у темряві ночі ми їх розігнали
423] Хитро й по цілому місту розвіяли їх, надбігають.
424] Перші вони і щити пізнають, і підмінену зброю;
425] Зраджує в мові різниця[50]; пропало все,— в них перевага.
426] Перший Кореб від руки Пенелея при вівтарі самім
427] Збройногрізної богині[51] упав і Ріпей, з–поміж тевкрів
428] Найсправедливіший, був–бо він правди найбільший поборник
429] (Але судилось не те йому); впали Гімант і Гіпаніс,
430] Їх свої рідні убили. Й тебе від загину не встигла,
431] Панте, побожність
