молодь:
481] Всі підступають під замок, вогні на покрівлю всі мечуть.
482] Сам він між першими взяв двоєсічну і гостру сокиру,
483] Й нею пороги рубає, і мідні зриває з устоїв
484] Двері, і, швидко дубові бервена міцні прорубавши,
485] В них розсуває велике вікно, наче пащу широку.
486] Видно середину дому, відкрилися довгі покої
487] Давніх царів і Пріама, приміщення їх потаємні.
488] Видно і воїнів збройних було на вхідному порозі.
489] Всюди мішається плач з жалюгідною там метушнею,
490] Зойк і ридання жіночі в просторих лунають світлицях,
491] Крики до зір золотих долітають. Жінки по кімнатах,
492] Жахом прибиті, блукають і двері, обнявши, цілують.
493] Пірр напирає із силою батька — сторожі й запорам
494] Не зупинить його. Від тарана, що гатив по одвірках,
495] Зрушилась брама й, зірвавшись з устоїв, упала. Пробоєм
496] Роблять дорогу. Промощують доступ і перших вбивають,
497] Вдершись, данайці і закуток кожний наповнюють військом.
498] Навіть, прорвавши загати, потік так не плине шумливий,
499] Що, крутежами пробившись крізь греблі, згори через ниви
500] Рине скажено на луки кругом і худобу і стайні
501] Тягне далеко з собою. На власні я очі там бачив
502] Неоптолема, як бивсь він завзято, й Атрідів обох я
503] Бачив там на порозі, й Гекубу, і сотню невісток,
504] Бачив Пріама, як кров'ю зливав вівтарі і вогонь той,
505] Що освятив його сам. П'ятдесят тоді спалень[53] — на внуків
506] Певна надія — й трофеями, й золотом варварським горді
507] Впали й одвірки, а що не згоріло, данайці тримають.
508] Може, спитаєш мене, яка була доля Пріама?
509] Він, як побачив і міста руїни, й розбиті угледів
510] Мури, й пороги будівель, і ворога в серці покоїв,—
511] Зброю старий, хоч одвик вже від неї, бере на тремтячі
512] З старості плечі даремно, прив'язує меч без потреби
513] Й сміло впадає на лави густі ворогів, щоб загинуть.
514] В самій середині замку, під небом відкритим, жертовник
515] Розмірів був величезних, і лавр був старий біля нього,
516] Що похилився над ним і заслонював тінню пенатів.
517] Коло жертовника сіли Гекуба із дочками разом,
518] Пообнімавши даремно подоби богів, як голубки,
519] Що хуртовина їх чорна застала. Уздрівши Пріама,
520] Як надівав молодечу він зброю на себе: «Нещасний
521] Мій чоловіче, яка це жахлива прийшла тобі,— каже,—
522] Думка — цю зброю надіти? Куди розігнавсь? Не такої
523] Треба усім нам підмоги тепер, не таких оборонців!
524] Все–бо пропало, хоч був би мій Гектор отут в цій хвилині.
525] Ближче сюди підійди, нас жертовник оцей урятує[54]
526] Всіх, або всі ми загинем». Слова ці рішучі сказавши,
527] Старця до себе веде і на місці святому садовить.
528] Миті цієї Політ із кривавих рук Піррових вирвавсь,
529] Син Пріамів, між списів ворожих, крізь довгі
