велика твоя врятувати, ні навіть
432] Світлий вінець Аполлона. Ти, попеле Трої й останній
433] Пломінь життя моїх рідних, ви свідками будьте, що ввашій
434] Хвилі останній я стріл і пригод не злякався данайських;
435] І заслужила правиця моя, щоб загиб я, якщо вже
436] Доля таке присудила. Тоді завертаємо звідти
437] Я, і Іфіт, і Пелій зі мною (Іфіт із них старший
438] Віком, Уліссом був ранений Пелій), до дому Пріама
439] Разом прямуємо, звідти–бо чуємо крики. Тут щойно
440] Бій розгорівся великий, неначе б ніде не було вже
441] Іншого бою й ніхто вже й не гинув у цілому місті;
442] Січу завзяту побачили ми, як оселі данайці
443] Штурмом беруть, черепахи зробивши з щитів [52], облягають
444] В дверях пороги, до стін приставляють драбини і лізуть
445] Аж на одвірки щаблями, лівицею щит наставляють
446] Як охорону від списів, правицею ж кроков сягають.
447] З другого боку дарданці зривають і вежі, й покрівлі
448] Цілі з домів, як побачать, що все вже пропало, щоб ними
449] Аж до хвилини останньої замість знаряддя боротись;
450] Сволоки, золотом ковані, предків старинні прикраси,
451] Тягнуть зі стелі, а інші, кинджали загострені взявши,
452] Всі обсадили пороги й їх строєм тісним захищали.
453] Дух свій піднісши, йдемо в оборону ми царського дому,
454] Поміч героям нести і додать переможеним сили.
455] Двері були потайні, і пороги, і хід для домашніх
456] Межи Пріама палатами, скриті одвірки в затиллі.
457] Ними–то звикла була Андромаха сердешна ходити,
458] Поки ще царство стояло, без подруг, сама, щоб відвідать
459] Свекрів і Астіанакта, синочка, до діда водити.
460] Лізу туди аж на верх я покрівлі найвищої, звідки
461] Кидали списи рукопаш тевкри нещасні даремно.
462] Скраю там башта стояла, що гребнем вершини своєї
463] Аж до зірок піднімалась, і з неї на Трою дивитись
464] Звикли вони, на флот і на табір данайський. Її– то
465] Ми доокола залізом підважуєм, там, де в найвищім
466] Поверсі споєння вже попустило й хиталось; з підвалин
467] Давніх виважуєм і вивертаємо. Скинена раптом,
468] Валиться з гуком і широко шереги криє данайські.
469] Вслід їм і інші підходять. Тепер вже ніщо не вгаває,
470] Ані каміння, ні інше знаряддя…
471] А у передсінку самім, на першім порозі лютує
472] Ііфр, аж виблискує сяйвом на ньому озброєння мідне.
473] Наче той вуж, що отруйного зілля наївся й на світло
474] Виповз, набряклий узимку, в холодній землі він ховався,
475] Нині ж він, скинувши шкуру стару, випинається свіжий,
476] Юності повен, блискучий, угору здійма свої груди,
477] В'ється хребет обручами ковзкими, він пнеться до сонця,
478] З пащі троїстий язик висуває. А разом із Пірром
479] І Періфант премогутній, і Автомедонт з ним, возничий
480] І зброєносець Ахіллів, і вся із ним скіроська
