допливати,
131] Де завертати по довгому гоні. Тоді визначають
132] Жеребом чергу. Вожді всі, що золотом сяли й прекрасним
133] Пурпуром, вже походжали по палубах. Інша вся молодь
134] [140]Листям з тополі себе уквітчала й, олією вкривши
135] Голії спини, аж блиском ясніла. Сідають на лави
136] Й, руки напружені склавши на веслах, чекають на гасло
137] Пильно, неспокій проймає серця їх, що б'ються з утіхи;
138] Слави бажання їх аж піднімає. Сурма як заграла
139] Голосом чистим, усі від канатів негайно зірвались.
140] Оклик моряцький об небо ударив, і спінилось море,
141] Збурене розмахом рук. Орють хвилі у борозни рівні;
142] Ззаду за ними вода розступається, веслами бита,
143] Різана суден дзьобами тризубими. Так не женуться
144] На перегонах двокінних у полі візки; так не гонять
145] Коней погоничі, що натягають звисаючі віжки,
146] То їх попустять і б'ють батогами, вперед нахилившись.
147] З оплесків, з крику мужів, від запалу їх і завзяття
148] Аж залунали кругом всі діброви; по всіх узбережжях,
149] Лісом оточених, котиться гомін; ці кличі луною
150] В гори вдаряють, а ті відбивають. От вирвався перший
151] Перед всіма сам Гіант з метушні отієї і крику.
152] Тут же його доганяє Клоант, бо на веслах він дужчий,
153] Та вантажі корабель його стримують, збитий із сосон.
154] Ззаду за ними в однаковій відстані «Кит» із «Кентавром»
155] Сили напружують, щоб таки першими бути на місці.
156] То попереду йде «Кит», то знову «Кентавр» величезний
157] Перемагає, його перегнавши, чи знов вони плинуть,
158] Чола з'єднавши, а кілі їх орють даль моря солону.
159] Вже наближались до скелі і вже до мети добивались,
160] Як непоборний на глибі морському Гіант до Менета,
161] Що корабля був керманичем, голосно став промовляти:
162] «Чом так далеко ти їдеш направо, сюди завертай–но,
163] Попід цей берег наліво, хай весла черкнуться об скелю,
164] Хай по просторах гуляє хто інший». Сказав, та підводних
165] Скель боячися, Менет вже перед корабля завертає
166] В напрямі моря. «Куди завертаєш, Менете, я ще раз
167] Ясно кажу — їдь до скелі»,— Гіант так гукає до нього.
168] В мить цю побачив Клоанта, як той доганяє й коротшим
169] Шляхом пливе, й просмикнувшись помежи дзвінкою скалою
170] І між Ґіантом, що зліва од нього тоді опинився,
171] Морем безпечно пливе, залишивши мету за собою.
172] Біль тоді аж у костях запік юнака невимовний,
173] Скроні зросились сльозами й, забувши про власну пристойність
174] І про життя своїх друзів, він длявого скинув Менета
175] Стрімголов в воду із палуби, з самого верху. Тепер вже
176] Сам він керманич і вождь; він снаги додає своїм людям
177] Й прямо на берег наводить кермо. А з глибини заледве
178] Підстаркуватий добувся Менет; плине в мокрій одежі,
179] Й ледве за скелю схопився сів на сухому