гадюки,
572] Й в очі стромляє, й скликає громади посестер жорстоких.
573] Щойно зловісні тоді заскрегочуть завіси й прокляті
574] Брами відчиняться,— бачиш, яка там у сінях сторожа,
575] Що за потвора дверей стереже. Усередині є там
576] Гідра велика, і тим ще страшніша, що чорних у неї
577] Аж п'ятдесят є пащек. А далі сам Тартар два рази
578] Вглиб простягається й стільки ж у пітьму сягає, наскільки
579] Видно у небі високий Олімп, у ефір оповитий.
580] Тут покоління землі стародавнє, плем'я титанів,
581] Скинене громом, воно аж на самому дні пробуває.
582] Бачила там величезні тіла я близнят Алоедів,
583] Що забажали руками підважити небо велике
584] Й навіть Юпітера дерзко наважились з царства прогнати.
585] Бачила я й Сальмонея, що, відданий мукам жорстоким,
586] Взявсь удавать він Юпітера блискавки з громом Олімпу,
587] Й гнавсь четвернею по грецькій країні, й махав смолоскипом;
588] Їхав з тріумфом в столицю Еліди, і божої честі
589] Він зажадав, божевільний. А пломінь небесний і хмари,
590] Що їх нічим не підміниш, він міддю хотів удавати
591] Й тупотом кінських копит. Але батько, могутній володар,
592] Громом ударив із хмари густої. Та не головня це
593] І не палаюча тріска соснова! І вниз головою
594] Кинув він ним в круговерті великій. А щоб ти не думав,
595] Ніби я Тітія там, землі всеродючої сина,
596] Не зустрічала, то знай — він дев'ять ланів там займає,
597] А невмирущу печінку у нього закровленим дзьобом
598] Рве величезний коршак, жере м'ясо, яке відростає
599] Знов для нових катувань. Під грудьми він у нього гніздиться
600] І відростаючим жилам повік не дає супокою.
601] Слід і лапітів згадать — Іксіона або Пірітоя,—
602] Чорна над ними скала, що ось–ось упаде, й ще, здається,
603] Мить — і зірветься. А тут миготять золотії підніжки
604] Попід величними ложами й царські розкішні бенкети
605] Перед самими очима. Та з фурій найбільша тут сіла
606] Поруч і не дозволяє руками стола доторкнутись,
607] Скаче, і факелом тиче у вічі, й кричить на все горло.
608] Тут були ті, які, живши, братів ненавиділи, били
609] Рідних батьків а чи нищили свого клієнта обманом.
610] Ті, що знайшовши скарби, їх для себе тримали, а рідним
611] Не відступали нічого (таких тут громада найбільша);
612] І в перелюбстві убиті, й хто в військо пішов нечестиве,
613] Й хто не боявсь владарів своїх зрадить. Ті кари своєї
614] Ждуть під замком. І не дуже допитуй, якої чекають
615] Кари і долі якої зазнали. Одні величезні
616] Скелі там котять[207], а інші розтягнені висять на шпицях
617] Кола. Сидить і сидітиме вічно Тесей бідолашний,
618] І найнещасніший Флегій серед непроглядної пітьми
619] Всіх умовляє навколо і голосно всіх закликає:
620] «Вчіться на прикладах правди й не важтесь богам не
