трапив».
719] «Батьку, чи ж можна подумать, щоб звідси виходили душі
720] Знову на цей світ і ще раз до тіл обважнілих вертались?
721] Звідки в сердешних взялася жахлива та світу жадоба?»
722] «Певно, що все я скажу й не лишу в тебе сумнівів, сину».
723] Слово Анхіс переймає і все викладає по черзі:
724] «Перше, що небо, і землю, і водні простори, і світлу
725] Місячну кулю, й титанську зорю у нутрі оживляє —
726] Дух, а розум проймає всі того громаддя частини,
727] Рух і життя їм даєі сполучившись з тим тілом великим.
728] Звідси й рід людський пішов, і тваринний, і птахи небесні,
729] Й моря потвори, що їх виводить глибінь мармурова.
730] Сила життя в них огненна, і первопочин їх небесний,
731] Зародків тих, якщо тільки на них не тяжіє шкідливе
732] Тіло й частини землі не притуплять і смертні суглоби.
733] Тим–то і страх є у них, і терпіння, й бажання, і радість,
734] Не забувають і неба, зачинені в темній в'язниці.
735] Навіть, як гряне остання година й життя їх покине,
736] Ще і тоді їх, сердешних, не лишать всі хиби, не вийдуть
737] Зовсім всі слабості тіла; бо наскрізь просякнути мусить
738] Способом дивним все те, що так довго було у сполуці.
739] Отже, беруть їх на муки, і там вони давні провини
740] Відпокутовують. Ті на невгавному вітрі розп'яті,
741] Іншим же — злочинів плями під струменем бистрим змивають
742] Чи випікають вогнем. По смерті тут кару належну
743] Кожен відбуде. Тоді на простори Елісія шлють нас;
744] І не багато нас тут пробуває на радісних нивах;
745] Доки аж довгий наш день, коли круг свій віки вже обійдуть,
746] Плям не очистить, що в нас повростали, й не лишиться чистий
747] Дух з нас, ефірний, вогонь із небесного первня. А душі
748] Тих, що над тисячу років так колесо долі котили,
749] Бог викликає над річку Летейську в великій громаді,
750] З тою, природно, метою, щоби, про минуле забувши,
751] Знов захотіли заглянуть у цей світ, у тіло вернутись».
752] Так промовляє Анхіс, і разом і сина, й Сівіллу
753] Тут же до гурту запрошує він, у юрму гомінливу,
754] І на узгір'я виходить, щоб звідти пильніше оглянуть
755] Всіх було можна у довгій черзі і з лиця їх пізнати.
756] «Ну, а тепер розповім я тобі про дардан покоління,
757] Що то за слава чекає його і які це потомки
758] Із італійського племені, з душ тих преславних, що з нашим
759] Іменем прийдуть на світ; я розкрию тобі твою долю.
760] Бач, он юнак той, що сперся на спис не окутий,— до світла
761] Ближче він став випадково,— із темряви перший на світ цей
762] Вийде він, із італійською кров'ю змішавшись,— це буде
763] Сільвій, альбанське ім'я, твій останній потомок, якого
764] В лісі тобі, вже старому, Лавінія–жінка породить [211].
765] Стане царем він колись і наступних царів буде предком,
766] Звідси і над Альба–Лонгою рід наш держатиме
