подібна.
523] Жінка ж славетна тоді із кімнати всю винесла зброю.
524] З–під голови вона меч витягає мій вірний і кличе
525] В дім Менелая, ворота йому відчинивши; тож, видно,
526] Мала надію, що це запорукою буде любові
527] Й що таким способом пам'ять провин її давніх зітреться.
528] Що тут казати? Вдерлись в кімнату, й потомок Еола[206]
529] З ними, до злого під'юджує всіх він. Богове, віддайте
530] Грекам те саме, якщо для них слушно я кари благаю.
531] Та розкажи ти й мені, яка–то пригода живого
532] Аж у це місце тебе привела? Чи блукаючи морем,
533] Чи за наказом богів ти тут? Доля яка тебе гнала,
534] Що в цю безсонячну й тужну зайшов ти оселю немилу?»
535] Так розмовляли вони, а Аврора в квадризі рожевій
536] Вже до середини неба дійшла у мандрівці надхмарній.
537] Й так ось були б і призначений час весь вони змарнували,
538] Але супутниця коротко їм нагадала, Сівілла:
539] «Ніч западає, Енею, ми ж час у журбі тут гайнуєм.
540] Ось оте місце, де шлях цей на дві поділився дороги:
541] Та, що праворуч, веде аж до мурів великого Діта,
542] Це до Елісія путь нам; а та, що ліворуч, карає
543] й до нечестивого Тартару грішників тіні провадить».
544] Ти же на це Деїфоб: «Не гнівайся, жрице велика,
545] Я вже іду, число я поповню і в темінь вернуся.
546] Йди ж, наша гордосте, доля нехай тобі кращою буде».
547] Тільки сказав і на слові оцім повернув свої кроки.
548] Тут озирнувся Еней і неждано під скелею зліва
549] Бачить велику твердиню, аж тричі обведену муром.
550] Вколо її обпливає вогненна ріка бистрорвуча,
551] Полум'ям бухає й хвилями котить гримуче каміння,—
552] Це Флегетон тартарійський. Там спереду брама велика,
553] З чистої сталі стовпи,— ні людська їх не зрушить війною,
554] Ні небожителів сила,— й залізна здіймається вежа.
555] Там Тізіфона сидить, підійнявши кривавії шати,
556] Цілими днями й ночами без сну вхід до вежі сторожить.
557] Звідти весь час долітають і зойки, і немилосердний
558] Свист батогів, і залізних кайданів волочених брязкіт.
559] З страхом Еней зупинився і слухає шум той і скрегіт.
560] «Що за злочинці там, діво святая, скажи, які кари
561] Там завдають їм? Чому такі зойки сюди долітають?»
562] В відповідь мовить пророчиця: «Тевкрів вождю велеславний!
563] Стати не може з безвинних ніхто на тім клятім порозі.
564] Та як Аверну гаї Геката мені доручала,
565] То й розказала про кари божисті, провівши усюди.
566] Кноському тут Радамантові влада належить жорстока,
567] Чує він винних лукавство, й катує, і силує визнать,
568] Хто согрішив на цім світі у марній надії, що скриє
569] Все і покуту за гріх відкладав аж до пізньої смерті.
570] От з батогом у руках підступає до них Тізіфона,
571] Месниця, й б'є, а в лівиці жахливі тримає
