Евменід? Без дозволу ти на цей берег
376] Хочеш вступити? Ніяк не надійся, що зможеш мольбою
377] Божі закони змінить. Та слово утіхи в тяжкому
378] Горі затям: бо сусіди, зловісними знаками довго
379] Лякані скрізь по містах, твої з жертвами кості вшанують,
380] Пагорб могильний насиплють тобі, та влаштують і тризну,
381] [199]Й край цей на вічні часи назоветься ім'ям Палінура».
382] Цими словами журбу відігнала і біль на хвилину
383] З серця сумного зняла,— він тішився назвою краю.
384] Отже, йдуть далі по тій же дорозі й доходять до річки;
385] Як перевізник помітив їх ще від стігійської хвилі,
386] Як тихим гаєм ішли, прямуючи просто до річки,
387] Перший до них обізвався й словами такими промовив:
388] «Хто б ти не був, що у зброї до нашої річки прямуєш,
389] Нам уже звідти скажи, чого хочеш, спини свої кроки.
390] Тут–бо лиш місце для тіней, для Сну й для снотворної Ночі.
391] Тіл же живих на стігійськім човні тут не вільно возити.
392] Радості досі не мав я за те, що прийняв я Алкіда
393] Тут ось на озері, ні за Тесея, ні за Пірітоя,
394] Хоч, від богів народившись, були непоборної сили.
395] Той тартарійську собаку[200] з–під самого царського трону
396] В путах, тремтячу, голіруч волік, а ті два намагались
397] Дітову жінку[201] із спальні схопити». На це коротенько
398] Відповіла йому так амфрісійська віщунка[202]: «Не бійся,
399] Підступу тут ніякого немає, насильства ця зброя
400] Не заподіє. Вічно нехай воротар велетенський
401] Бреше в печері і тіні безкровні лякає, нехай там
402] В дядька порогів[203] безвинна пильнує собі Прозерпіна.
403] Це ось троянець, побожний Еней, хоробрістю славний;
404] В темінь Ереба найглибшу іде він до батька. Як навіть
405] Приклад такої любові тебе не розчулить, то на ось,—
406] І відкриває галузку, яку під полою ховала,—
407] Глянь, пізнавай». В того серце, запалене гнівом, остигло,
408] Й більш він ні слова. Дивується з дару почесного долі,
409] З віття, якого не бачив так довго, і темно– зелений
410] Човен назад повертає, і близько до берега їде.
411] Потім всі душі, які на лавках довжезних містились,
412] Гонить і місце готує. В середину потім Енея,
413] Велетня, в човен саджає. А той заскрипів весь, обшитий
414] Шкурою, під тягарем, і крізь шпари багато болота
415] Втиснулось. Ледве, з бідою, віщунку й героя за річку
416] Висадив цілих, в зелений комиш, у болото страшенне.
417] Цербер тримордий, великий, розтягтись на цілу печеру,
418] Саме при вході, всю повнив місцевість своїм валуванням.
419] Тільки уздріла віщунка, що в нього гадюками грива
420] Їжиться, кидає коржик, заправлений зіллям чарівним
421] З медом солодким. А він три скажені пащеки голодні
422] Миттю роззявив, і здобич хапає, й хребет величезний
423] Свій на землі простягає, розлігшись на цілу печеру.
424] Тільки цей сторож заснув, а Еней вже виходить
