додолу поникли.
863] «Хто ж це, мій батьку, он той, що іде в товаристві героя?
864] Син це чи, може, один із великої внуків громади?
865] Що то за натовп мужів коло нього, який в нього вигляд?
866] Чорна–бо ніч оточує голову тінню сумною».
867] Батько Анхіс на це каже, сльозами залившись рясними:
868] «Сину, про смуток тяжкий своїх рідних мене не запитуй.
869] Світові виявить доля його, але довго пробути
870] Все ж не дозволить. Занадто–бо сильним, богове, здалось би
871] Плем'я вам римське, якби йому справді цей дар залишився.
872] Скільки ще стогону наших мужів до великого міста
873] Марсове поле пошле! Тіберіне, який ти побачиш
874] Похорон, як повз насипану свіжу могилу пливтимеш.
875] Ані один молодець із ілійського роду[230] не збудить
876] Стільки надії у предків, ні Ромула землі ніколи
877] Повеличатись не зможуть таким своїм плодом великим.
878] Гей, що за доблесть, і вірність прадавня, й правиця у битвах
879] Непереможна! Ніхто з ним безкарно не стрінувся в січі,
880] Чи коли пішим на ворога йшов він, чи як вороному
881] Спінені боки острогами різав. Юначе сердешний,
882] Ох, коли б якось ти міг жорстоку судьбу подолати!
883] Ти колись будеш Марцелл. Повні пригорщі лілій подайте,
884] Квіти багряні розсиплю й принаймні такими дарами
885] Внукову душу вшаную й здійсню незначну цю повинність».
886] Так вони там по цілому краю, широких роздолах,
887] Ходять у чистім повітрі усюди і все оглядають.
888] А як Анхіс по усіх вже усюдах обвів свого сина
889] І розпалив йому в серці бажання майбутньої слави,
890] Знов тоді згадує мужеві війни, що має вести їх;
891] Про лаврентійські племена й про місто Латина повчає,
892] Вчить, як уникнуть пригод, та указує, як з них виходить.
893] Двоє воріт мають марева сонні[231]: одні роговії —
894] Тіні, як кажуть, крізь них легенько проходять правдиві;
895] Другі виблискують білою кістю слоновою, ними
896] Мани на світ посилають обманні лиш сонні видіння.
897] Так там повчає Анхіс свого сина, а з ним і Сівіллу
898] І через браму з слонової кості на світ випускає.
899] Той повертає до суден і друзів своїх там знаходить.
900] І понад берегом просто у пристань Каєту прямує.
901] Мечуть з носів якорі вони, ставши під берег кормами.
КНИГА СЬОМА
Досягнувши гирла ріки Тібру, Еней пливе по ній до лаврентійського царя Латина і виряджає до нього послів пропонувати мир і просити дозволу побудувати нове місто в його країні. Латин прихильно приймає послів і, згідно з велінням