зоопарку?”28 Усі ці розмови про воскресіння давно вимерлих видів - таких як неандерталець, - “неминуче порушать етичні питання”, застерігає Докінз.29 Чи матимуть неандертальці права? Що робити, якщо він чи вона захоче мати пару? Хто відповідатиме, якщо неандерталець постраждає чи завдасть шкоди комусь іншому?
Отже, якщо можливо повернути до життя неандертальця, то чи не зможуть науковці колись створити зоопарк давно вимерлих тварин (як-от мамонти)?
ЧИ МОЖНА ВОСКРЕСИТИ МАМОНТА?
Ця ідея не настільки божевільна, як здається. Науковцям уже вдалося великою мірою секвенувати геном сибірського мамонта. Раніше з вовнистих мамонтів, що замерзли в Сибіру десятки тисяч років тому, вдавалося добувати тільки крихітні фрагменти ДНК. Верб Міл- лер і Стефан Шустер з Університету штату Пенсильванія зробили неможливе: вилучили з заморожених туш мамонтів 3 мільярди пар основ. Доти рекорд у секвенуванні ДНК вимерлого виду становив лише 13 мільйонів пар основ - це менше від одного відсотка повного геному тварини. (Цей прорив став можливим завдяки новому секве- натору, що має назву “високопотужний секвенувальний пристрій”, який дає змогу сканувати тисячі генів одночасно, а не кожний окремо.) Інший фокус полягає в тому, що треба знати, де саме найкраще шукати давню ДНК. Міллер і Шустер виявили, що найкращі зразки ДНК містяться не в самому тілі вовнистого мамонта, а у волосяних фолікулах.
Тепер з погляду біології може бути теоретично можливо відродити вимерлу тварину. “Рік тому я б назвав це все науковою фантастикою,” - каже Шустер.30 Однак сьогодні, коли секвеновано таку велику частку геному мамонта, це вже не здається неймовірним. Шустер навіть окреслив, як саме це можна було б зробити. За його припущенням, достатньо буде якихось 400 000 змін у ДНК азійського слона, аби створити тварину, яка б мала всі істотні властивості вовнистого мамонта. Цілком імовірно, що можна відповідним чином змінити ДНК азійського слона, вмістити змінену ДНК в ядро яйцеклітини слона та імплантувати цю яйцеклітину в матку самиці слона.
Ця група науковців вже планує секвенувати ДНК ще однієї вимерлої тварини - тилацина, або австралійського сумчастого вовка, близького родича тасманійського диявола; тилацин остаточно вимер 1936 року. Ведуться також розмови про секвенування ДНК птаха дронта. В англійській мові є вислів “мертвий як дронт”, але він може виявитись застарілим, якщо науковцям удасться добути придатну до використання ДНК з м’яких тканин і кісток тушок дронтів, що збереглися в Оксфорді та інших місцях.
ПАРК ЮРСЬКОГО ПЕРІОДУ?
Усе це закономірно повертає нас до первинного запитання: чи зможемо ми воскресити динозаврів? Якщо відповісти коротко - то, мабуть, ні. Аби створити парк юрського періоду, треба добути не- пошкоджену молекулу ДНК біологічного виду, що вимер понад 65 мільйонів років тому, а це, ймовірно, неможливо. Хоча поміж викопних стегнових кісток динозаврів було виявлено м’які тканини, досі з них не вдалося добути ДНК, тільки білки. Ці білки хімічно довели близьку спорідненість королівського тиранозавра з жабою і куркою, однак від цього ще дуже далеко до реконструювання геному динозавра.
Однак Докінз припускає, що можна зіставити геноми різних видів птахів і рептилій і на основі цього реконструювати ДНК-послі- довність “узагальненого динозавра”. Він зазначає, що можна стимулювати курячий дзьоб, щоб він виростив зачатки зубів (і так само стимулювати змію виростити ноги). Тобто риси давніх біологічних видів, що канули в забуття, можуть ховатися всередині геномів сучасних видів.
Річ у тім, що тепер біологи знають, що гени можна “вмикати” й, відповідно, “вимикати”. Це означає, що гени, які відповідають за давні властивості, можливо, досі існують, але просто “сплять”. Ймовірно, активувавши ці давно заснулі гени, можна відновити й відповідні давні властивості.
