Знаючи про неймовірні, дивовижно точні передбачення Жуля Верна і Леонардо да Вінчі, ми запитуємо: чи можливо передбачити світ у 2100 році? За традицією Верна і Леонардо, у цій книжці ретельно вивчатимуться праці провідних науковців, що створюють прототипи технологій, які змінять наше майбутнє. Ця книжка - не наукова фантастика, не витвір перегрітої уяви якогось голлівудського сценариста; вона грунтується на серйозних наукових дослідженнях, що проводяться сьогодні в головних лабораторіях по всьому світу.
Прототипи цих технологій уже існують. Як одного разу сказав Вільям Ґібсон, автор роману
Передбачити світ у 2100 році - надскладне завдання, оскільки нині ми переживаємо еру стрімкого наукового розвитку, коли темпи відкриттів весь час прискорюються. За останні кілька десятиріч накопичено більше наукового знання, ніж за всю історію людства. І до 2100 року обсяг наукового знання подвоїться ще неодноразово.
Утім, мабуть, найкращий спосіб осягнути, наскільки складно зазирнути в майбутнє на 100 років наперед, - це згадати світ у 1900 році й те, як жили наші дідусі й бабусі.
Журналіст Марк Саллівен просить нас уявити, як хтось читає газету в 1900 році:
У газеті від 1 січня 1900 року американець не натрапляв на таке слово, як “радіо”, бо радіо з’явилось лише через двадцять років; ані “кіно”, бо воно також було ще здебільшого в майбутньому; ані “шофер”, бо автомобіль на той час щойно з’явився і його називали “возом без коня”... Не було й слова “льотчик”... Фермери не чули про трактори, а банкіри - про Федеральну Резервну Систему. Торговці не чули про мережеві крамниці чи “самообслуговування”, а моряки - про двигуни на нафті... На сільських дорогах ще можна було побачити стада биків... Як тяглову силу практично всюди використовували коней або мулів... Коваль під розлогим каштаном був звичним явищем.1
Аби зрозуміти, наскільки складно передбачити наступні 100 років, ми мусимо усвідомити, як важко було людям у 1900 році передбачити світ 2000 року. У 1893 році в межах Всесвітньої виставки Колумба в Чікаґо сімдесятьох чотирьох відомих людей попросили спрогнозу- вати, яким буде життя в наступні 100 років. Однією з проблем було те, що люди постійно недооцінювали темпи наукового прогресу. Наприклад, багато хто слушно передбачив, що колись у нас будуть комерційні трансатлантичні повітряні апарати, але всі вважали, що це будуть повітряні кулі. Сенатор Джон Дж. Інгаллз сказав: “Для американця буде так само звично користуватися своїм керованим аеростатом, як нині екіпажем чи черевиками”.2 Всі також постійно випускали з уваги появу автомобіля. Генеральний поштмейстер Джон Ванамейкер заявив, що пошту в Америці розвозитимуть поштовими каретами і кіньми навіть і через 100 років.
Таке недооцінювання науки та інновацій не оминуло навіть патентного бюро. У 1899 році Чарлз Г. Дюелл, керівник Патентного бюро США, сказав: “Усе, що можна винайти, вже винайдено”.3
Іноді експерти в окремих галузях недооцінювали те, що відбувалося просто у них перед носом. У 1927 році в час німого кіно Гаррі М. Ворнер, один із засновників кіностудії
А Томас Ватсон, голова
Недооцінювання потужності наукових відкриттів не оминуло навіть такої шанованої газети, як
