океани. Від цього вивільнятиметься ще більше вуглекислого газу - почнеться позитивна “ланцюгова реакція”.
У 2009 році з’ясувалося, що метан природним способом виділяється з поверхні Марса. Походження цього газу досі залишається таємницею. На Землі метан утворюється здебільшого в результаті гниття органічних матеріалів. Тим часом на Марсі метан може бути побічним продуктом якихось геологічних процесів. Якби науковцям удалося визначити джерело цього метану, то, можливо, вдалося б і збільшити його обсяг і таким чином змінити атмосферу Червоної планети.
Інший варіант - скерувати в атмосферу Марса якусь комету. Якби вдалося перехопити комету на достатньо великій відстані, то навіть легенький поштовх ракетного двигуна чи зіткнення з космічним зондом або й навіть просто сила тяжіння космічного корабля могли б змінити її траєкторію. Комети складаються переважно з замерзлої води і час до часу пролітають крізь нашу Сонячну систему. (Приміром, ядро комети Галлея - за формою схоже на арахісовий горіх - має близько двадцяти миль у діаметрі й складається здебільшого з криги й каменю.) Наближаючись до Марса, комета почне зазнавати тертя об його атмосферу і повільно розпадатися, вивільняючи в атмосферу воду у вигляді пари.
Якщо відповідної комети не виявиться, то можна було б спробувати змінити траєкторію одного з крижаних супутників Юпітера або ж якогось астероїда, що містить кригу, - наприклад, Церери, яка, за припущеннями науковців, на 20 відсотків складається з води. (Змінити траєкторії цих супутників і астероїдів було б складніше, оскільки зазвичай вони перебувають на стабільних орбітах.) Можна було б залишити цю комету, супутник чи астероїд повільно розпадатись на орбіті довкола Марса, вивільняючи водяну пару; або ж можна було б спровокувати зіткнення цього небесного тіла з однією з полярних шапок Марса. Полярні регіони Марса складаються з замерзлого вуглекислого газу, який зникає протягом літніх місяців, і криги, що становить постійну частину льодових шапок. Якщо комета, супутник чи астероїд упаде на льодову шапку, то від цього вивільниться величезний обсяг тепла й суха крига випарується. Від вуглекислого газу на Марсі ущільниться атмосфера і пришвидшиться глобальне потепління. Може виникнути позитивна “ланцюгова реакція”: чим більше вуглекислого газу вивільнятиметься з полярних шапок, тим теплішою ставатиме планета, а від цього вивільнятиметься ще більше вуглекислого газу.
Інша пропозиція - підірвати на полярних льодових шапках кілька ядерних бомб. Недолік цього методу полягає в тому, що рідка вода, яка з’явиться в результаті вибухів, може бути радіоактивною. Або ж можна спробувати створити термоядерний реактор, який би розтоплював кригу полярних шапок. Основним паливом для термоядерних реакторів слугує вода, а замерзлої води на Марсі вдосталь.
Коли температура на Марсі підвищиться до точки розтавання криги, то, ймовірно, там з’являться водойми, в які можна буде занести деякі форми водоростей, що чудово ростуть в Антарктиці. Цілком можливо, що їм дуже пасуватиме атмосфера Марса, яка на 95 відсотків складається з вуглекислого газу. Ці водорості можна було б навіть модифікувати генетично, щоб вони швидше росли на Марсі. Водойми з водоростями могли б пришвидшити терраформування в кількох аспектах. По-перше, вони б перетворювали вуглекислий газ на кисень. По-друге, завдяки їм поверхня Марса потемнішала б, а отже почала б поглинати більше сонячного тепла. По-третє, оскільки вони ростуть самостійно, без жодної сторонньої допомоги, це був би відносно дешевий спосіб змінити довкілля на планеті. По-четверте, водорості можна використовувати в їжу. З часом такі озера з водоростями створять ґрунт і поживні речовини, що можуть бути придатними для рослин, а ті, своєю чергою, пришвидшать виробництво кисню.
Науковці також розглядають можливість оточити Марс супутниками, які б відбивали сонячне світло на його поверхню. Можливо, такі супутники навіть самі по собі змогли б нагріти поверхню Марса до рівня, вищого за точку замерзання води. Щойно це станеться й вічна мерзлота почне розтавати, надалі планета нагріватиметься самостійно природним способом.
ЕКОНОМІЧНІ ВИГОДИ?
